Розділ 53

Старече тіло було все таке ж моторне, як і колись. А вогники в очах видавали завжди молоду душею людину. Бабуні, одягненій в картату сукенку, довелося пережити цілу епоху, щоб врешті мати змогу піти за обрій.

Багато усього випало на її віку: довелося і вчитися жити наново у світі, який стрімко змінювався, не бажаючи прийняти її переконання, і забути про особисте щастя, віддавши усю себе характерництву.

Сьогодні ж до неї у пошуках порятунку прийде останній мученик. Той, кому судилося провести її в найважливішу путь.

В хаті терпко пахло травами, на покутті тремтів пломінь свічі, а посеред вітальні сидів молодий чоловік, якому не сповнилося ще й тридцяти. Лікарі поставили на ньому хрест, сказавши, що жити лишилося не більше місяця. Однак здаватися він не збирався, тож звернувся до альтернативної медицини. Після кількох невдалих спроб вилікуватися зрештою опинився у поляниці. Збір за рецептом, що дістався їй від бабусі, мав поставити його на ноги. Але цього не трапилося.

Перепробувавши усі можливі варіанти лікування, прочитавши над хворим безліч молитов поляниця вже не знала що робити задля його одужання. Здавалося, що вона не здатна захистити хлопця від біди. Ні палкі благання, ні пристрасні заговори, ні холодний розрахунок на запуск прихованих резервів організму внаслідок стресу, не працювали. В думках про це бабця проводила усі свої вечори. А хлопець, який крізь марення ніколи не називав власного імені, готувався зустрітися зі старійшинами свого роду, що давно жили на тому світі.

Намагаючись знайти хоча б найменший шанс відібрати здобич у смерті Ляна помітила, що її руки тягнуться до записів із прадідового щоденника.

Здавалося, що хтось веде її до розв’язки свої таємниці. А внутрішній голос ніби намагався підказати напрямок, у якому слід рухатися. Гортаючи пожовклі сторінки Ляна натрапила на рецепт збору трав, що повертав характерника до свідомості з допомогою небагатослівного джури.

Цей збір був простим як усе геніальне. Але з ним належало бути вкрай обережним. Якщо не слідувати інструкціям і не дотримуватися пропорцій можна було приготувати отруту замість ліків. Це і захищало цю зброю отамана від використання супротивниками і бездумного застосування побратимами.

Такі звичні нам звіробій, Іванові батоги, ромашка лікарська, шавлія в комбінації з ще одним інгредієнтом, назву якого жінка ніяк не могла второпати, мали знищити всередині молодика те, що висушувало його, відбираючи усі сили.

Заходившись готувати зілля поляниця відчувала якесь дивне піднесення. В зовсім не урочистий момент всередині грала музика, що супроводжує переможців. Жінка остаточно повірила в те, що усе вдасться. Але ж що то за секретна складова, котра ніяк не хотіла розшифровуватися. Відповіді не знаходилось, а часу лишалось все менше.

Чомусь їй пригадалась одна з останніх розмов з Левком. Вона ніяк не могла звикнути до того, що усі спогади про нього існували тепер у минулому часі. Ляна так і не прибрала зайвий стілець від столу у вітальні. Він назавжди залишався його законним місцем у цьому домі, яке ніхто ніколи не займе. Ці миті, огорнуті теплом взаєморозуміння, допомагали іти далі і вчиняти як належить. Але думала бабця зараз зовсім про інше.

Якось прийшовши на розмову священик застав жінку за виполюванням бур’яну з маленького городу поблизу хати. Кілька хвилин помилувавшись її роботою запропонував свою допомогу. Зважаючи на те, що вона вже майже впоралася поляниця відмовилася. А серед виполотого бур’яну Левко витягнув непримітну траву, що нагадувала химерне плетиво невидимого павука.

— Певно, ця рослина теж хоче жити. Щось мені підказує, що вона не дарма тут з’явилася. Аж надто сильно нагадує це павутиння, котре врятувало Христа від погибелі. Може і їй написано когось вберегти.

— Цього я точно не знаю, — всміхнулася йому у відповідь Ляна.

За розмовою про все, що наболіло минув день. Збираючись іти чоловік попросив її не нищити остаточно цю траву. Може статися так, що вона їй ще знадобиться.

Переживши це знову характерниця подякувала обом чоловікам за допомогу. У цьому спогаді містився ключ, що розкриє як у часи козацтва звалася річ, що лікує не лише тіло, а й душу.

Добре, що зараз є Інтернет. За останні роки це один з найсуперечливіших, але водночас і вкрай корисних винаходів. Ним вона і скористається для пошуку цієї рослини.

Чому знахарка була така впевнена у власній правоті? Цього ніхто не міг пояснити, навіть вона сама. Просто відчувала, що це те, що їй потрібно і край. Інтуїція ніколи її не підводила, тож і сьогодні не варто було в ній сумніватися. А послідовно ввівши дивні букви з прадідових записів до пошукової системи бабця отримала кілька варіантів слів: перстень, перстенець, перевертень.

Як часто останнім словом називали Сірка. Та зараз йшлося не про отамана, а про порятунок чужого життя з його допомогою.

— До чого тут перстень?, - спало на думку жінці. Але розум вже випереджав її і вона дістала зі скриньки в спальні отриману у спадок печатку з соколом. Пильно придивившись до малюнку побачила, що його ніби обрамлено чимось накшталт сучасних солом’яних зірок, але набагато тоншим. Це дуже нагадувало той бур’ян, через який вони зі сповідником сперечалися.

Ляна розсміялася з полегшенням. Ключ постійно був поряд. Хочеш щось приховати — поклади на найвиднішому місці. Цей принцип отаман застосовував сповна. Відгадка постійно знаходилась на поверхні, то наближаючись, то віддаляючись, але ніколи не зникала повністю. Все геніальне – просто, як колись повідомив тим, що збиралися навкруги, згублений в історії автор. Іноді настільки, що аж сам у те не віриш, — подумки додала характерниця. І це вражає більше за найточнішу зброю.