Розділ 51

Відстоював людей січовик до останнього подиху. Збираючи навколо себе тих, хто готовий боротися за правду характерник степовим вихором проходився по зайнятих містах. Разом з батьком відстоював волю і його молодший син Роман. Гостра шабля, виблискуючи крицею, клала напасників як кладе траву коса. Віддаючи цьому протистоянню усього себе хлопець і не помітив, що його поранено. Козак продовжував змагатися з супротивником, доки не впав з коня без свідомості.

В похідній лікарні його намагалися привести до тями. Вже перебуваючи при ясному розумі хлопець все рвався до боротьби. Глибока рана відбирала сили. Щоб врятувати від неминучої загибелі Романа відправили за батьковим наказом до матері у Мерефу.

Сірко знав, що це їхня остання спільна битва, але ніяк не хотів вірити у побачене. Та долю не обійдеш.

Від цього починали боліти старі рани. Але насправді то боліла душа.

Застосувавши усі свої знання Сірко все ж зрозумів як треба вчинити, щоб знову перемогти. Ця сутичка поставила крапку у бойових звитягах січовика.

Намагаючись переконати отамана у бажані миру без необдуманих втрат серед своїх вояків, турецький султан надіслав до Коша листа із погрозами і вимогою здатися. Але ніхто не йняв поганцям віри.

Саме тоді і склали січовики легендарного листа, текст якого дійшов і до наших днів. Ляна побачила спогад про це серед останніх розшифрованих покійним Левком сторінок.

Запорозькі козаки турецькому султану! [1]

Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!

 Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошом запорозьким

Жодні облудливі слова ніколи не могли приховати істини від кошового. Добре знаючи хто на що здатний він завжди виявлявся правим. Та хоч козаки й перемогли в битві на серці у нього лежав важкий тягар. Все показане йому завжди справджувалося. Зараз же вперше в житті він понад усе хотів помилятися.

[1] Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети — Редкол: В. Смолій (відп. ред.) та ін. — Київ: Вид. дім «KM Academia», 1998 — Кн. 1 — 400 с.