Розділ 49

Наше перебування на землі  конечне. Та насправді це лише перехідний пункт між минулими втіленнями і майбутнім життям, яке обіцяє Господь кожному вірянину. Приходить той день, коли ми мусимо заснути навіки, попрощавшись з усім, що колись любили, щоб потім воскреснути для вічного життя.

Ляна уві сні побачила як з небес збираються снопи сонячних променів і освітлюють постать, яка звернена до сходу. В рисах обличчя вгадувався образ Левка. За ці роки його вже називали панотцем і приходили за порадою у найтяжчі миті. А він тепло всміхався і навчав, що з молитвою можна усе перемогти. Та в Царстві Божому ці проблеми не матимуть жодного значення. І благословляв кожного з них, навіть коли хтось вважав, що не вартий цього. Він був священиком за покликанням і це відчувалося. Та свою невитрачену любов Левко спрямовував на служіння меті. Не зважаючи на різноманітні відзнаки, які служитель отримав за минулий час, чоловік завжди залишався тим самим юнаком – семінаристом, який вірить у Вище Добро, проповідує справедливість і вечорами розшифровує пожовклі сторінки життєпису великого характерника. Але тепер вирушати треба було йому.

Світло огортало панотця і підіймало в хмари. Від цього видовища поляниця прокинулася. Вона розуміла, що це колись мало трапитися, але все одно відчувала сум. За роботою над прадідовим щоденником  вони дуже зблизилися. Лише цьому мовчазному й стриманому ченцю жінка могла довірити свої таємниці. Сльозами справі не зарадиш. Боротися з неминучим не було сенсу. Залишалося тільки змиритися.

Попрощавшись з тим, до кого звикла, поляниця готувалася прожити свої останні дні земного шляху і спокутувати провини людства. Ті кілька років, що залишалися і до її відходу, жінка присвятила допомозі тому, за кого щомиті молилася, — стражденному, що шукав порятунку в її знаннях і вміннях.

Так проходили місяці, змінювалися пори року, події калейдоскопом рухалися гілками історії. Залишаючись вірною своїм переконанням, як колись її пращур, жінка наближала світлу сторінку, що віщувала світанок нової ери.

Поляниця майже розкрила секрет отамана. Він був настільки простим, що в це складно повірити. Ті, хто шукав надзвичайних причин розчарувалися. Всі надприродні здібності характерника мали у собі лише одну основу. Його правнука розкрила цю таємницю лише на схилі літ. А ми усі, насправді, носимо в собі її частину, навіть не підозрюючи про це. Такий задум Бога.