Існує приказка, що в довіру входять довго, а виходять швидко і назавжди. Коли хтось втрачає твоє довір’я це гірке розчарування. Але часом така подія допомагає тобі розставити усі крапки над і та звільнитися від впливу тих, хто просто випиває з тебе усі сили.
Чи існує у твоєму житті людина, на яку ти можеш розраховувати в тяжкі хвилини? Або усі з тобою тільки на словах? Чи є поряд той, хто заслуговує твоєї довіри та поваги? І як зрозуміти, що ця людина не варта жодного доброго слова, не говорячи про щирість думок і намірів.
Про це була розмова з Левком. В його особі Ляна відчувала рідну душу, котра прийшла для супроводу у цьому непевному світі.
— Що ти думаєш про тих, з ким звіряєшся в потаємних думках?, — запитала у священика поляниця, коли вони розбирали чергову заплутану сторінку з біографії отамана.
— Єдиний, кому я можу повністю довіряти — Всевишній. А люди усі не ідеальні. Ні ти, ні я нічим від них не ліпші. Але все одно маємо дати їм шанс, - відповів панотець.
Характерниця насправді цілком погоджувалася з висловленою думкою. Хоч яким би болючим не був наш досвід спілкування з тими, хто навколо, ми все одно сподіваємося знайти саме того, кому відкриємо своє серце, не очікуючи підступу.
З тих часів нічого не змінилося. Кожен з нас щодня вчиняє так само. Тож хай допоможе нам Господь зробити правильний вибір.