Розділ 42

Вміння протистояти негараздам і нещирим суперникам часом може тебе врятувати від знищення. Та не всі з нас це знають. Підкоряючись обставинам, що тиснуть гранітною плитою тобі на груди,  можна виявити, що ти не жив жодної секунди, а просто відбував цей період свого земного існування.

В сучасності здається, що нам вже немає з чим боротися. Але насправді спокус навколо стало набагато більше. І протистояти цьому дедалі складніше. Намагаючись підкорити світ своїй владі прислужники зла перетворюють гріхи на чесноти, усіляко їх рекламуючи і представляючи як атрибути суспільного добробуту.

Нинішню еліту вкрай тяжко називати цим словом. Найчастіше до неї належать звичайні пройдисвіти, які просто вміють красиво говорити. Але не варто тішити себе думкою, що все сказане нині правда.

Чи готові ми зараз протистояти ворогам? У своїх роздумах Ляна побачила молодь, котра, як і колись, без страху жертвувала власним спокоєм,  щоб здобути справжню волю. Вона переживе це двічі, але нічого не змінить. Така Божа воля.

Поділившись цими думками з Левком, який саме приніс їй наступні сторінки розшифрованого щоденника, поляниця помітила у його очах невловимий сум. Він замислювався над тим самим.

— Я часто міркую чи врятувався б хоча б хтось, якби Господь послав на землю увесь свій гнів за страждання Сина і нехтування заповідями. І не знаходжу жодної відповіді. Люди припинили чути одне одного. Вони закрили свої серця і душі на важкі залізні замки, а ключі згубили. Перетворюючись на механічних ляльок вони втрачають здатність тверезо мислити і відчувати. Щодня у храмі  все менше людей. Вони зрікаються того, чим так дорожили їхні пращури. Війна стає їх новою релігією. А я не можу жодним чином цьому зарадити. Звичайний священик, який не гідний цього звання. Уся моя паства розбігається хто куди, ніби намагаючись повідомити світу, що це місце прокляте і там прокажений. Чому все так? Той, кому я служу не дає мені розуміння, але я все одно намагаюся розкрити Його задум. Єдине, що мені точно відомо — без віри ніхто не здатний перемогти того, хто над ним знущається, — уривчасто говорив чоловік.

— Ти про все дізнаєшся, коли будеш готовий до цього. Та настануть такі часи, яких тобі ліпше ніколи не бачити, бо твоє серце спиниться від жаху, — скрушно похитавши головою відказала Ляна. Їй привиділися жахіття, котрі стануть реальністю після її відходу. Левка на ту мить теж вже не стане.

Підкорившись поневолювачам, які мазали медом вуста, їхнім брехливим обіцянкам люди дозволять стиснути себе обценьками вічної другорядності.

З історії нам відомо, що кожен, хто запевняв українців у своїй відданості, в підсумку виявлявся катом. З тих часів мало що змінилося.

А ласку московського государя Сіркові довелося відчути на собі. Про це і була розповідь у цій частині його життєпису.