Розділ 25

Ляні випало на власному гіркому досвіді пізнати важливу істину — справжнім відьмам притаманні людям почуття заборонені. Кохання, яке ніколи не мало справдитися, поставило хрест на її особистому щасті. Вона відтепер до останку належала людям, що потребували доброго слова від знахарки.

Той, про кого дівчина думала, чиє ім’я не хотіла заплямовувати жодними тваринними пристрастями, насправді відчував те саме. Але для нього Ляна завжди лишалася тендітною білосніжною лілеєю, яка розквітає у відповідь на пошану. Він, простий служник культу, не мав жодного морального права навіть натякнути про свої почуття. Колись юнак вирішив присвятити життя Творцю, тож відступатися від цього не збирався. Тому дивися на дівчину як на посланця і провісника, що має щире серце і не заслуговує бути хоча б трохи обпаленою тим, що люди називають пристрастю. Йому врешті вдалося приборкати себе і загасити це полум’я. Тепер можна було співпрацювати далі.

Левко, ви певно здогадалися, що це саме він, ніколи не обмовився про те, що відчував. Священик лишався її другом і сповідником до кінця життя. Можливо, саме завдяки його підтримці, поляниця зуміла відділити людський біль від власного і остаточно пробачити собі свою недосконалість, зосередившись на тому призначенні, яким нагородив її Бог.

Як і будь – яка жінка десь глибоко всередині, під усіма залізними забралами, що приховували від стороннього ока переживання сильної і відчайдушної молодиці, вона завжди хотіла дітей. Але стати матір’ю їй не судилося. Від того, що Ляна наперед знала вердикт лікарів простіше не було. Тієї миті біль скував свідомість.

Цей хрест доведеться нести наодинці. Добре, що поряд завжди опинявся той, кому можна було усе розповісти, не очікуючи удару в спину.

Відчувши увесь спектр людських емоцій, від симпатії до глибокої ненависті, характерниця зрозуміла, що це вже її не стосується.

Тепер вона була духом у скромному тілі. Її місія — служіння іншим. Тож зрікшись всього земного поляниця навіки попрощалася із почуттями, що затуманювали свідомість.

Лише чистий розум може врятувати людство від нескінченного зникнення. Саме ним дівчина і стала. Помилка, яка коштувала прадіду життя, оминула її.

— Я належу усім і нікому. Вік до віку, — повторювала дівчина у своїй голові.

Тепер характерниця перетворилася на того самого сокола, що був зображений на знайденій в скрині печатці.

Чітке розділення свого сьогодення і людей дало її відчуття, що вона крокує правильною дорогою. І все це у підсумку розкриє їй головну таємницю, що належала славетному кошовому.