Розділ 21

Кажуть, що історія завжди іде по колу. Певно, так і є. І якщо якісь уроки минулого ми не вивчили, то їх обов’язково доведеться пройти ще раз. Але у цій особливості нашого буття є і приємна риса — саме в минувшині живе джерело невичерпної енергії для нових звершень.

Якось дівчина звернула увагу на компанію старшокласників, що голосно розмовляла поміж собою, когось чекаючи, біля магазину. Серед них виділявся хлопчина, якого поміж собою юнаки кликали Отаманом. На підтвердження цього гомілку парубка прикрашало татуювання з перначем і булавою.

Єдиний у місті козацький клас став своєрідним мостом між славним запорозьким минулим і сучасністю.

Повертатися до своїх основ насправді так само важливо, як звідусіль вертати до власного дому. А у юнака все буде добре, хоч і не вдасться йому оминути певних життєвих труднощів на своєму шляху.

Раптом Ляна побачила як усе навколо залило водою, а вона стоїть посеред потоку і просить небо спинитися. За хвилину картина змінюється і сонце мерехтить сліпучо – білим світлом.

Що це означає? Щоб зрозуміти побачене довелося пройти ще одне коло навчання і таки відшукати ключ, який допомагав відкрити цю таємницю.

Не намагайтеся приборкати невпинну водну стихію. Одним необережним вчинком можна спровокувати гнів, що не вщухне, доки не знищить останній вал на її дорозі.

Поставити собі на службу енергію швидкоплинної ріки людям вдалося не одразу. Цей вічний Стікс забрав як жертвоприношення не одного рибалку.

Віднайти підказки, що відправляють підземними водами душі, які застрягли між небом і землею можна лише якщо будеш до цього готовий, поринувши з головою у товщу води. Задля того, щоб врешті зрозуміти чого насправді вартий і ти, і ті, хто опиняється поряд з тобою.

А сяйво, яке помітила Ляна, було відбитком чистого світла, що народжувалося всередині кожного з нас, щойно в нього вдмухували життя. Внутрішній вогник потрібно було оберігати від посланців темряви, що зліталися, як метелики. на цей блиск і трепетом крил намагалися його загасити.

Зберегти в собі людину іноді здається вимогою за межею можливостей. Але без цього не вдасться відкрити себе до найменших деталей. Як виявилося те, що здається дрібницею, в повсякденні часто грає визначальну роль.

«Пам’ятай, що усе важливо і має тебе чомусь навчити».

Таке послання Всесвіт лишав на згадку поляниці. І лише придивляючись до щоденних подій дівчина зможе пізнати істинний зміст речей і людей.

А десь там, в далекому минулому, Іван вже загартовувався у своєму першому бою з одвічними ворогами простого світу.

Входження в єдність з іншою людиною, підкорення її волі і навіювання сутички без справжньої боротьби було козаковим козирем, який він використовував задля головної цілі — звільнення поневоленого ясиру і усієї України, яка страждала від зазіхань тих, хто поспішав назвати себе другом і запропонувати протекторат, який перетворювався на чергову пастку.

Вперше застосувати це своє вміння Сіркові випало у герці з чужинським воякою під час Тридцятилітньої війни, де він перебував на боці французів.

Молодий воїн з поглядом шуліки міцно тримався в сідлі. Охоплюючи поглядом безкрайній стан ворога, якого призначив йому командувач, юнак відчував страх. Йому зовсім не хотілося прощатися з життям, але десь у підсвідомості думка про це вже набирала сил.

Йому випало зустрітися віч-на-віч з найзагадковішим козаком, що підпорядковував військовій справі увесь свій побут.

Побачивши перед собою просто зодягненого козака на доброму коні хлопчина не міг навіть припустити, що за цією простотою криється могутній велет духу, що наводитиме жах на гнобителів і неприятелів впродовж найближчих двох століть.

Уникати бою вояка не став. Та щойно вони зійшлися в битві йому здалося, що поблизу нього величезне військо, що козак одразу скрізь, а він ледве встигає відбиватися, пропускаючи нищівні удари шаблі. Кінь під ним зноровився, затупотів і щодуху помчав геть, скинувши з себе вкрай знесиленого вершника.

За кілька годин він помер у польовому шпиталі від повного виснаження. На Сірку ж, а це саме він був тим, з ким довелося змагатися молодику, не знайшли навіть найменшої подряпини.

На запитання як йому це вдалося той лише загадково посміхався. А душа Ничипора, що увесь цей час після його кончини залишалася поряд, була утішена. Бойове хрещення незмінного заступника скривджених земляків пішло характернику на користь.

Перевіривши отримані знання на ділі січовик тепер впевнено міг сказати, що не дарма з’явився на світ.