Розділ 20

Прокинувшись на світанку Сірко прислухався до тихого шепоту довколишніх трав. В їхньому шумі чутно було розмову, що ніколи не припинялася.

— Ще один проросте між нас, — говорив деревій, що прожив тут вже не один десяток літ. Йому відповідали ніжні квіти волошок, що були схожі на згаслі зорі.

— Хай буде з ним сила рідної землі, - урочисто тріпочучи листям шумів гордий дуб.

Усе живе застигло в очікуванні народження нового месника. І лише пагорби стогнали від невисловленого болю, який їм ще доведеться пережити, втрачаючи одного за одним своїх найхоробріших дітей.

Та шлях лише починався. Сьогодні Іван приймав свій постриг. Звивиста стежина змією стелилася під його ногами. Віднині і до віку служитиме він ідеалам Вищого Добра. Життя його не буде солодким, траплятимуться і помилки, але ім’я його передаватимуть з уст в уста всі наступні покоління, намагаючись зрозуміти і впізнати свою правду.

Ритуал посвяти чимось нагадував сучасні традиційні купальські гуляння. В лісі рубали просіку, збираючи усі сучки докупи. Потім з них робили щось схоже на хрест. Цю споруду розрубували посередині і зв’язували накшталт символу безкінечності зі скошеним верхом. Там, де все сходилося, розпалювали сліпучо – білий вогонь, який нагадував сяйво місячного диску. Раз по раз кричав пугач.

Увійшовши до напівсонного стану Сірко повинен був рухатися до вогню просікою, не відволікаючись на страхи і невідому дорогу. Пугач все хрипотів, відраховуючи хвилини до втілення мети.

Ступаючи обережно, змішуючись у своїх відчуттях з багаттям характерник бачив перед собою лише широкий тунель, який мав відчинити перед ним свою загадкову браму, що ховалася у пітьмі.

Вона була воротами до його внутрішнього простору. Там він побачив чисто прибрану світлицю, полумиски із запашним зіллям і хліб, що вмів віщувати як вирішиться бій.

Дихання його ставало поверховим, а зіниці розширювалися. Навколишня темрява перестала існувати. Птах, що зазичай під час посвяти змовкав кілька разів, не спинився навіть на секунду, усе повторюючи свою дивну пісню.

Спостерігаючи за цим кожен з січових химородників подумав, що ось врешті з’явився той, від кого за духом немає сильнішого на всьому багатостраждальному світі.

Наближаючись до світла Сірко отримав своє благословення.

Так почалася історія кошового, відома нам зі шкільної лави.