Розділ 19

Останній вечір, що передував іспиту та посвяті наставник і учень провели разом біля багаття. Вглядаючись в палахкотіння вогню кожен з них бачив витворені для нього майбуттям образи людей і подій. Перед Ничипором стелилося поле, вкрите соковитою смарагдовою травою. Це символізувало підсумок його земного шляху і перехід до інших вершин.

            Іван натомість лише починав свою сповнену небезпек і загадок мандрівку. В танці вогню побачив він як летить на баскому коні в саму гущавину битви, як виходить з неї переможцем і як оспівують у віках славу його та побратимів.

            Ця тиха ніч була варта усіх ночей на землі. Тут народжувалась легенда про безстрашного воїна, який житиме вічно в пам’яті людській.

            Десь там, мільйони років потому, далекі нащадки славних козаків відроджували їхні славні традиції, називали козацькими іменами дітей і відбудовували з руїн могутню сильну державу.

            Але доки це станеться юнаку доведеться запізнатися і з добром, і зі злом та навчитися майстерно їх розрізняти. Бо так вже повелося, що зло у нашому житті часто прикидається милосердям, зодягаючись в шати доброчесності і співчуття.

            Цьому і збирався навчити його наостанок старий сотник. Серед правил характерників найпершим стояло повчання – пересторога. Вона забороняла вчити того, хто не мав внутрішньої сили для володіння знанням. А від незнання спокуса використати вивчене у власних інтересах, часто щоб розквитатися з кривдниками чи просто неприємними людьми була завелика. Тому до питання навчання підходили вкрай ретельно.

            Визначальним у цьому сенсі було мислення дитини. Якщо виявлялося, що учень неуважний, думає лише про цю мить і ні на що не звертає уваги йому наказували лишатися в джурах. А той, хто спостерігав за усім, проявляючи наполегливість і намагався дошукатися істини, був готовий стерпіти будь-які негаразди заради спільної мети ставав найвідданішим послідовником свого учителя і перевершував його у знаннях та вміннях.

            Розгледіти хто лише задля розваги приходить до мудреців, а хто насправді хоче докопатися до суті було Сірковою наукою.

            Справжніх шаманів з-поміж інших вирізняв погляд, що чаїв у собі мудрість старої сови, ясність думки жайворонка і світлий подив немовляти від усього, що бачить навколо.

            З кількох десятків підлітків, що прийшли на Січ цими днями, таких знайшлося лише троє. Характерник безпомилково виокремив їх зі строкатого натовпу. Вони стояли вкупі, ніби змішуючись з повітрям і глибоко вдихаючи вітер, що вщерть заповнював собою усі клітини їхніх тоненьких тіл.

            Задерикуваті вогники в очах найменшого з гурту повідомляли світу, що він готовий з ним змагатися. Іван пробіг по його долі, що була обвита бойовими подвигами мов плющем і дізнався про кінець малого.

На великій площі в європейському місті стоїть храм, названий на честь нього, а в храмі тому покояться нетлінні мощі козакові. І передає він прохання людей до Бога, творячи диво. 

Звали хлопчину Пилипом.

Своєю поставою і кучерявою рудою чуприною привертав до себе увагу ще один великий провісник, а зараз просто безрідний сирота, що шукав до кого б пристати. Кликали малолітка Остапом Чубиком. Проворний, беручкий до будь-якої праці і завжди чесний він припав до душі козакові Нечаю.

Душа хлопчика прийшла в цей світ задовго до його народження. Вона чекала того, хто зміг би не зламатися під вагою усього, що було для неї написано. І врешті зустріла цього трохи замріяного, але палкого хлопчака.

Легким човником власної думки Сірко плив по водах Остапового фатуму. Берег, до якого він врешті пристав, нагадував палац, а насправді був в’язницею. Ця золота клітка мала зламати його волю. Але внутрішня сила молодика не продавалася ворогам за скрині монет і обіцяні вигоди. Він чудово розумів, що усі їхні обіцянки то облуда, а пропозиції вічного перемир’я — перший крок до війни. Багато правителів різних частин світу намагалися задобрити його, але жоден не досягнув свого.

Цього чоловіка, який завжди слідував заповідям, не намагався накопичити багатств за життя шанували як святого. А по смерті мудреця планували поставити на тому місці, де він жив каплицю. Коли ж почали копати основу для хреста поряд з надр забило джерело з цілющою водою. Ковток життєдайної вологи зцілював усі недуги.

Назвали його Чубиковим і освятили. Таким був кінець цього парубка.

Іван всміхнувся, вдивляючись у вправні рухи Остапа, що заходився розчісувати гриву коневі Нечая. Захват змішаний з тугою сколихнув душу характерника. З трьох майбутніх шаманів найдовший земний шлях випало пройти саме цьому рудому юнакові.

Найкоротша мить між сходженням зорі на обрії і її згасанням була призначена для найменшого з кола, Микити.

Сумні очі, схожі на два озерця з абсолютно прозорою водою, виказували його журбу. Десь на самому дні серця хлопчика покоїлося знання про те, що дні його вже полічені. Зазирнувши у книгу долі галдовник побачив суцільний морок. Завойовники – кочівники знущалися з дивакуватого дитинчати, ображали ганебними словами і за те, що він зовсім на них не зважав та не старався впокоритися викололи очі.

Сліпого відпустили його з полону на поталу звірям. Але не знали вони, що то були перші помічники полоненого. Разом з ними він і прийшов до Коша.