Розділ 18

Володіти однаково добре і своїм тілом, і своїм духом характерники навчалися протягом довгих семи років. Завдяки цьому вони ставали неперевершеними воїнами, військова техніка яких вражала тих, кому випадала нагода це побачити. А їхній досвід, набутий з солі землі вселяв захват і побожність.

Серед учнів Сірко виділявся блискавичністю реакцій і гостротою думки.

Цей рік навчання у січовій школі та у сотника Ничипора був для нього останнім. Хлопець мав взятися за найважчі завдання, які вимагали від нього застосування усіх знань та вмінь.

Першим з них стало пробуджене сновидіння. Потрібно було зробити так, щоб усі навколо думали що ти спиш, а насправді залишатися бадьорим і осмислювати усе, що примарилось, дістаючись до самих джерел життя.

Саме це вміння так колись вразило молодого січовика. Його і мав передати йому Ничипір як один з ключів до таємниці світосприйняття. Все інше характерник віднайде сам.

Усвідомлення себе в стані сну допомагало опанувати мистецтво перевтілення і руху до незвіданого у всіх кінцях планети.

Спершу Половець мав побачити власне прозоре тонке тіло, концентруючись на руках, що були огорнуті цією енергією, як найдорожчими тканинами. Перемінюючись різнокольоровим світлом ця димка заповнювала увесь простір навколо людини і все здавалося невагомим. З кожним тренуванням хлопець помічав все більше відтінків. Він вже з впевненістю міг сказати якого саме кольору чакри людини, куди йде найбільше сили і як скористатися цим в екстремальних ситуаціях.

Займаючись щодня по кілька годин молодик міг не лише бачити частини свого тіла в анабіозі, а й ворушити ними.

Наступним кроком було відділення плоті від духу. Цей неоціненний досвід був описаний у його щоденнику як щось неймовірне. У кожному слові відчувалися пристрасть і азарт.

Відірватися від земного тяжіння, переступити поріг дверей між світом добра і зла, сягнути найдальшого майбутнього і занедбаного минулого. Такі дії стали можливими завдяки розумінню для чого усе це взагалі потрібно.

Момент виходу з тіла супроводжувався відчуттям добрячого стусана, який ніби виштовхував душу назовні. Уважно обдивляючись обставу куреня юнак полинув до Лугу, тріпочучи на вітрі як осінній листок. Набираючи обертів штормом він гасав піднебессям. Оминаючи спаплюжені постійними набігами ворогів обійстя він підіймався все вище до небесного світила. Перед його зором постали вої з усіма видами озброєння, сплетені зі сліпучого проміння.

Вони лишалися за плечима, а хлопець летів все далі, до того, хто колись створив все це.

Побачене нагадувало неосяжний килим з дивними квітами, стрункими калинами і різноманітними тваринами. Поряд з усім цим ходив пастух, одягнений в просту сорочку і присмиряв овець, що постійно намагалися відбитися від отари.

Таким постав у його мандрівці Всевишній. Цей образ мав змусити юнака замислитися над своїм місцем на цьому умовному полі, що символізувало вічний рух від смерті до життя. І визнати, що йому теж колись доведеться бути ватагом, що згуртує виснажений народ. — Усі відповіді знайдеш в собі, - цей голос виходив нізвідки, але козакові було точно відомо кому він належить.

Зробивши ці слова своїми воїн пробудився.

Тепер характернику ніхто не міг закинути, що він ставиться до когось зверхньо. Адже для себе самого він усвідомив, що насправді усі люди на землі до неї ж і повернуться, маючи при собі те саме, що й при народженні — душу.

— Ти рівний кожному, - пригадувалися слова наставника.

Ними він і керувався до кінця свого життя.

Але це було далеко попереду, а зовсім близько вимальовувалася щира розмова з Ничипором, яка наближала його до посвяти.