Розділ 14

Ніколи не знаєш звідки прийде до тебе звістка про те, що станеться. Тож будь обережним і прислухайся до навколишнього світу. Гори, каміння, бистрі ріки і різні жителі небес та землі можуть стати тобі у пригоді.

Поважай усе, що створив Бог і колись врятуєшся від розплати.

Такі настанови давав Половцю старий сотник. Потім, доживши до його віку, Іван неодноразово переконувався в тому, що він мав рацію.

А поки тривало навчання хлопець стійко пережив усі труднощі, загартовуючись для подальшої боротьби. Виконуючи звичну роботу для будь – якого джури січовик мав не лише зробити усе швидко й вміло, а й зрозуміти, що скаже про його роботу норовливий кінь.

Сіркові ця умова видавалася несерйозною. Адже про що, окрім їжі і свого хазяїна, який цю їжу дає, можуть думати такі істоти.

Однак кінь, котрого мав нагодувати, на прізвисько Вітрик розвіяв його самовпевненість. Горда постава, міцне тіло, м’яка грива і задерикуваті вогники в очах повідомляли світу про те, що це цілком самодостатній представник провідників між вимірами.

Щойно до Вітрика наблизився хлопець з цеберком води настрій коня змінився. Він раптом смикнувся, напружив усі свої м’язи і рвонув галопом з цього місця. Не розбираючи дороги, вихором мчав по просторам безкрайнього поля.

— Зовсім, бідолаха, застоявся, - всміхнувся до себе козак. Чіткий вигин спини, стукіт копит, буйна вдача відкликалися в ньому, пробуджуючи приспаний азарт. Піймати, осідлати і напоїти цього упертюха стало справою честі.

Зріднившись з твариною Сірко вмить опинився на іншому боці Лугу. Міцно стиснувши повід вершник враз опинився на коні, змусивши його змінити галоп на плавний крок. І у скакуні, і у вершнику відчувалися сила і міць.

— Не пасує тобі твоє ймення. Дам тобі нове. Зватимешся Борвієм, - звертався до компаньйона відьмак.

У вдячному іржанні розчув Іван своє ім’я і хрип, в якому нічого не можна було зрозуміти. Тож одразу спинився і напоїв побратима. Досхочу напившись студеної води задоволений лошак заговорив до нього молодечим голосом.

— Дякую, козаче, що віднайшов мене. Саме до тебе і прив’язали мою душу. Борвій і є моє справжнє ім’я, що мало відкритися лише обраному. А іншим шлях до правди відрізано.

Так цей буланий коник став його вірним товаришем на все життя.

У різних народів існують певні культи високошанованих образів. Серед таких завжди були сильні, мудрі і витривалі вовки. В народі через сіре забарвлення їх часто називали сіроманцями чи сірками. Стати одним з них, отримати бойове хрещення належало і Половцю.

В буддійській традиції часто розповідають повчальну історію про двох вовків, які живуть всередині нас. На питання який же з них перемагає відповідь завжди одна: той, якого ти годуєш.

Вовк тварина розумна і незалежна. Його силу і справедливість поважають, його погляду і зубів бояться. Аби отримати можливість так само лякати ворога і водночас знати і бачити те, чого не знають і не бачать звичайні люди, молоді характерники приручали вовків.

Процес цей тривав досить довго. Спершу тварина і людина приглядалися один до одного, щосекунди готуючись до атаки. Потім був двобій.

Якщо під час сутички воїна навіть не торкнулися міцні вовчі зуби усі вважали, що він таки стане в майбутньому великим характерником, який розумітиме мову тварин і рослин, володітиме бойовим мистецтвом спасу, а жодна куля не братиме його.

Але це було попереду. Зараз же йому підносили чашу, вщерть наповнену кров’ю. Вірили, що коли він вип’є її, то отримає його силу і зможе обертатися вовком, коли це буде потрібно.

Івану довелося докласти зусиль, щоб здолати суперника і таки отримати бажане. Кілька ковтків гарячої рідини і ось він вже готовий мислити як хижак. Звіряча сила пульсує в ньому. Віднині юнак характерник.

Ще зовсім не прийшовши до тями від цієї сутички він вже готувався до наступного випробування. Тепер його звали братом вовків — Сірком, що знає і розуміє їхні слова та думки.

— Люди бачитимуть тебе як одного з нас, - наостанок прохрипів до нього переможений сіромаха.

Прийнявши нове ім’я хлопець відкрив чергову сторінку у своєму житті. І тепер лише від нього залежало, якими словами буде написано нову історію його народу.

Але думки молодика ширяли високо в бірюзовому піднебессі. Відповідальність за інших нелегкою ношею падала на його плечі. Там, вгорі, характерник помітив птаха, що наближався до сонця, довіряючи лише власним крилам. Попелясте пір’я допомагало його рухові. Цей птах розраховував лише на свої сили і до цього ж закликав людство.

— У вас живе неймовірна сила. Пробудіть її і переможете недоброзичливців. Дивіться серцем, щоб побачити головне.

Такий закон передавав людям цей передвісник нових протистоянь.

Коли юнак розповів почуте Ничипору той був вражений. Ще нікому не вдавалося так швидко опанувати мову тварин, які часто ставали найпершими помічниками.

Саме тоді наставник дав йому срібну печатку із зображенням сокола. Бачити його очима означало передбачати майбутнє аж до кінця світу і повертатися в минуле до самих джерел.

Іван завжди ревно оберігав її, силуючись захистити від знищення в герцях і походах. Саме це допомогло артефакту дожити до сьогодення та потрапити до Ляниних рук.