Розділ 13

Душі тих, хто вирушив до воріт Небесного Царства, часом повертаються до нас у якості компаньйонів – захисників. Втілення у новому вигляді очищує від минулого і допомагає більш повно виконати свою місію.

            Саме тому до людей і приходять, ніби зовсім випадково, різні тварини. Найчастіше це кішки і пси.

            Так сталося і у Ляниному житті. Між іншим дівчина подружилася з величезним дворовим псом, якого усі боялися. А їй він видавався віднайденою частиною колись загубленого людьми світу.

            Тварини часом набагато розумніші від людей. Їм вдається проникнути в саму суть того, що відбувається, але розповісти про це вони не вміють.

            У погляді старої вівчарки можна було побачити і смуток, і біль, і розуміння того, що все минуще. Цей пес відчував нас так, як відчувають наближення скорої смерті. І знав те, що неможливо висловити.

            Він прибився до неї зовсім випадково. Втомлений життям, хворий, але водночас дуже сильний духом Рекс супроводжував її щоранку, коли вона йшла у справах. Підгодовуючи, проводячи по густій шерсті рукою дівчина майже фізично відчувала як відходять біль, страх і непорозуміння.

            Він був її янголом – охоронцем з дуже знайомим поглядом, який зазирав у глибину душі. Той погляд здавався людським.

            Раптом дівчина усе зрозуміла. То були не просто чиїсь очі, а очі того, хто зміг на короткий час стати найріднішим. Від несподіванки вона здригнулася. Цього хлопця не було на світі понад п’ятнадцять років. Часом спогади про нього приходили, змішуючись зі щемом, світлим сумом і великою любов’ю.

Втратити його було великим ударом. Але доводилося жити далі, пам’ятаючи, що колись він повернеться в її життя і це станеться саме тоді, коли буде найбільш потрібно.

Власне, так і трапилося.

Рекс завжди опинявся поряд тоді, коли вона цього найбільше потребувала.

Гавкотом вранці він вітався з нею, поглядом проводжаючи її до самого кінця шляху. І так само зустрічав, коли вона поверталася зі своїх життєвих мандрів до рідного дому. Хвороби знищували його тіло, але не могли знищити душі.

Бути сильною завжди, залишатися собою що б не сталося і до останнього подиху вірити в людство — ось головне чому йому вдалося навчити цю тендітну красуню.

Щодня розмовляючи з цим добрим створінням Ляна відчувала, що він усе розуміє. Сумний погляд виказував співчуття, довіру і любов. Просте «Привіт, Рекс», на яке він реагував весело виляючи хвостом, дарувало відчуття спокою і радість від того, що хоча б щось у цьому мінливому житті залишається аксіомою, на якій усе тримається. Доки він залишався поряд жодні біди і дошкульні дрібниці не могли знищити її віри в те, що у підсумку усі ми станемо щасливими.

Свобода без обмежень, спів просто посеред людної вулиці, внутрішній потяг до чогось незвіданого — усе жило в ній, змушуючи розпалювати пристрасті і надихати інших йти за покликом власного серця.

Мудрий пес став її другом. Часом його очі виказували зовсім людські емоції. А коли Рекс терся об ноги, дякуючи за смачну їжу, дівчині здавалося що він за мить заговорить. І поляниця була впевнена, що впізнає цей рідний голос. Бо вже давно здогадалася чия душа прийшла до неї в такому образі.

Коли після цього Ляна прийшла до Сими та, мовби читаючи її думки, запропонувала присвятити день вивченню мови тварин, щоб розуміти їхні підказки і перестороги. Щастю учениці не було меж. Вона врешті зможе перевірити свої здогадки і поспілкуватися з тим, за ким тужило її серце. Тому за навчання взялася особливо ретельно.

Спершу було складно зрозуміти хоч щось, окрім породи собаки. Але відступатися не в її правилах. Щоденними тренуваннями вперта юнка загострила свій слух і тепер чітко розрізняла не лише породи, а й розміри псів та їхні емоції, які увібрали в себе весь спектр почуттів — від любові і ніжності до бажання вчинити насильство.

Щодня характерниця докладала усіх зусиль, щоб досягнути бажаного і таки впоратися. Одного разу вона з-поміж гавкоту чітко вирізнила кілька коротких фраз, які звучали зовсім по – людському.

— Де знову подівся цей клятий Дружок? — запитувала пронизливим дискантом самозакохана такса Беатріс у свого супутника Нормана на прогулянці.

— Певно, вкотре зображає з себе аристократа перед вуличними псами, - стримано відповів їй доберман.

З його голосу можна було зрозуміти, що він давно живе на цьому світі і вже добряче від нього втомився. Але доки його місія не буде виконаною остаточно повернутися до свого собачого Раю не вдасться.

Осмисливши сказане ще раз дівчина мало не розплакалася від щастя. Години і дні напружених тренувань дали свої плоди. Хотілося неодмінно поділитися з кимось своїм здобутком. Єдиною гідною кандидатурою виявився Левко. Коли вона подзвонила йому і розповіла про те, що сталося, він був трохи здивований. Та, за хвилину набувши рис справжнього поводиря духовної пастви, вже говорив їй маленьку, але дуже важливу проповідь.

— Пам’ятай, що ти – інструмент Бога. Дякуй Йому за Його милість та допомогу. І обов’язково використовуй набуті знання на благо. Так ти наблизишся до суті і врешті пізнаєш приховане від тебе.

— Спасибі тобі. Умієш підтримати. Якось обов’язково прийду до твого храму на недільне богослужіння, Отче, - тепло сказала йому на прощання поляниця.