Розділ 11

Серед усіх неписаних правил, що виростали з самого життя, існувало одне, яке стосувалося не лише козаків, а й звичайних обивателів. «Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інші». Зміст цього постулату ніби лежить на поверхні, а насправді, щоб зрозуміти який ти всередині і за що поважаєш себе потрібно докласти багато зусиль.

Моральні аспекти буденності часом руйнують будь – які позитивні зрушення. На відміну від самозакоханості повага до себе дає змогу віднайти сенс життя. Не варто впадати в крайнощі і слугувати власному егоїзму. У цьому немає нічого від давніх знань. Однак, завжди існує небезпека загратися, зображаючи вічну жертву обставин, яка потребує співчуття. З часом замість милосердя і поваги до чиєїсь сили духу залишаються лише лють і презирство.

Вміння відрізняти чорне від білого, опиратися спокусам, що можуть знищити тебе тієї ж миті, коли переможуть, пошана до різноманіття світу, — це все складає внутрішню силу, яку характерники виховували в собі роками.

В сьогоденні часто варто запитати себе чи поважатимеш ти своє нове втілення, якщо вчиниш так, як замислив. Це добре допомагає уникати зайвих помилок.

Як ти ставитимешся до себе через десять, двадцять, п’ятдесят років? Чи будеш вірним своїм ідеалам? Чи зможеш стати мудрим наставником, кожне слово якого проростає в душах тих, хто його чує? Чи викликатимеш ти захват? Чи вселятимеш беззаперечну віру в те, що віддаючи усі сили, щоб реалізувати те, що на серці, можна стати прикладом для інших?

Знайшовши відповіді на усі ці питання можна відкрити в собі незвідані стежини, які приведуть до нових висот.

    Ніколи не принижуй інших. Твій хвилинний тріумф не вартий чужого болю. Все у цьому світі пов’язане тонким павутинням енергії. Зневажаючи когось ти формуєш таке ж ставлення до своїх ідей і вчинків у майбутньому.

      Чи будеш ти пишатися собою в мить, коли здійсниш невимовлене? Чи раптом побачиш себе в образі питущого жебрака, компанії якого усі уникають? Що ти відчуєш цієї миті?  Твій шлях не буде легким, але тобі не уникнути боротьби за власні принципи. Тож будь відважним і сильним. Виховуй в собі мудрість. Зважай на те, що відбувається навколо. Лише так тобі вдасться збудувати світ, в якому любов до життя і щастя крокуватимуть разом. Будь уважним до дрібниць, адже неважливих речей не існує.

       Твоя істина розквітає в тобі, подібно до цвіту папороті. І лише поділившись своїм знанням  відчуєш радість. Ділися своїм здобутком зі спраглим подорожнім, що припадає до твого безцінного джерела. Лише віддавши все, до останньої краплі, станеш вільним від обмежень і забобон.

        Але будь уважним, щоб випадково не віддати ключ від таємниці творення світу розбишаці, який не має нічого спільного з стомленими шукачами змісту їхнього існування. Звертай увагу на свої відчуття в процесі спілкування. Закликай на поміч кришталево чистий розум Всесвіту і бери на себе відповідальність за свої вчинки.

     Лише тоді тобі вдасться досягнути Просвітлення і стати первісним собою, якого не обмежують жодні умовності.

       Таким речам цього прохолодного вечора учив Івана старий сотник. І доки він говорив його обличчя наповнювалося світлом. Здавалося, що його душа вийшла з тіла і гуляє десь неподалік, осяюючи все навкруги. Осягнути сказане стало головним викликом для хлопця.

        Зробивши крок назустріч собі можна осмислити усі глибини знань волхвів, що дісталися козакам  - характерникам у дар. І його було зроблено. Попереду чекали нові складні випробування та міць духу перетворювала усі перепони на точки опори для нових досягнень.

      Юнак випростався і поглянув на свого вчителя крізь полум’я, що виривалося з ватри, до самих небес. І здалося йому, що це не людина розмовляє з ним, а сам Дух Вищого Розуму. Може  комусь це видалося б галюцинацією, а він був впевнений, що щойно справді мав розмову з тим, хто посилає на землю своє одкровення через людей.

         Ніщо навколо не змінилось. Здавалося, що ніхто не зронив жодного слова, яким би вагомим воно не було. Ничипір сидів навпроти з міцно стуленими повіками. Зі сторони виглядало так, ніби сон зморив його прямо тут, не чекаючи, доки чоловік опиниться в курені.

          Але це було оманою. З його розслабленого обличчя не сходила загадкова посмішка, а тремтіння закритих очей говорило про те, що волхв нині блукає поміж світами, зустрічаючи різних істот, що жили в усіх вимірах. І ніщо не могло завадити цим його переміщенням.

       — Як би я хотів стати таким же, - подумав Половець.

       — Ти ще перевершиш мене, - з посмішкою сказав його вчитель, що вже повернувся до зовнішнього світу.

      Щось незбагненне торкнулося козакового серця. Страх не пізнати чогось важливого було остаточно знищено. Світ уяви і реальність навіки злилися воєдино в його свідомості. Неоціненний скарб, що життя наближало його до нього, засліплював своїм блиском.

      Варто дивитися душею, щоб збагнути суть. Сіркові почуття врешті одягнулися в слова. Тепер він завжди дотримувався цієї заповіді, щоб не збитися з обраного курсу.

         Це і передав нащадкам у своєму життєписі.