Розділ 8

Якось Ляні довелося допомогти одній жінці, яка зовсім не розуміла чому все в її житті раптом стало догори дриґом.

Чемна і досить пристойна вчителька прищеплювала школярам любов до прекрасного. Її поважали і діти, і батьки. А всередині неї все ще жила маленька дівчинка, яка дуже любила яскраві прикраси. І саме це якось зіграло з нею злий жарт.

В черговому безцільному поході різноманітними крамничками жінка помітила цікаву каблучку зі смарагдами. Звичайна біжутерія за символічну суму підняла настрій. В комплекті з нею йшов імпровізований браслет.

З часу появи цього комплекту неприємності траплялися все частіше, та вона не надавала цьому значення.

            Коли каблучку побачила її донька, виявилося, що це зовсім не дешева імітація з незрозумілого сплаву, а справжнє срібло найвищої проби. Це неочікуване відкриття посіяло певні сумніви в тому, що вся ця історія — випадковість.

Через якийсь час до Дарини прийшли друзі. Все було як завжди. Жарти, чай з печивом, вино і спільні спогади зближували їх, стираючи межу між минулим і теперішнім.

А наступного ранку виявилося, що кільце зникло. Браслет одиноко лежав на туалетному столику.

Настрій було безнадійно зіпсовано. Але поміж усім цим відчувався промінь нової надії і змін на краще.

За кілька днів Дарина поспішала на прийом до лікаря. В маршрутці вона побачила жінку з такою ж прикрасою. Та посміхнулася їй і запитала:

— Роздивляєтеся каблучку? У вас же таку саму поцупили.

Від здивування вчителька лише кивнула на знак згоди.

— Вам варто вийти на наступній зупинці. Я розповім, що потрібно буде зробити, коли повернуть вкрадене, — мовила далі дивна супутниця.

Скорившись пані вчинила так, як їй веліли.

            На перехресті характерниця сказала, що той, хто взяв кільце невдовзі непомітно його поверне. Але залишати цю річ собі не треба. Адже отримана майже за безцінь прикраса мала на собі енергію прокляття і нищила усіх, хто нею володів.

            Ляна, а це була саме вона, детально розповіла як вчинити з усім цим добром. Шокована жінка намагалася дізнатися кого ж їй випало зустріти. Однак отримала лише одну відповідь: — Вам до мене не треба. За кілька митей вже дістанетеся своєї мети і прибудете вчасно.

            Посміхнувшись наостанок характерниця попрощалася і розчинилася в пралісі, крокуючи поміж сосен.

            Все склалося саме так, як і було сказано. А вчителька назавжди зареклася купувати будь – що в комісійних магазинах. Адже ніколи не знаєш чим може обернутися таке надбання.

            Для поляниці уся ця історія теж стала своєрідним уроком. Тепер вона уважніше придивлялася до тих, хто опинявся поряд і не стидалася допомогти їм. Іноді, коли не знаєш, що зробити і куди піти, щоб врятуватися, хапаєшся навіть за зламаний сірник.

Виявилося, що шок від сказаного у людей минає досить швидко. Залишається лише віра в те, що це обов’язково допоможе.

Ляна була збентежена. Вона досить довго не наважувалася пропонувати свою підтримку незнайомцям. Здавалося, що її сприйматимуть як божевільну. Однак ті, кому насправді була потрібна допомога, завжди дослухалися до порад поляниці. І це давало свої плоди.

Іноді варто ризикнути й дати руку тому, хто шукає порятунок, навіть якщо він цього зовсім не заслуговує. Ми ніколи не знаємо коли потребуватимемо такого ж милосердя. І саме це допомагає не зневіритися у собі та своїх силах.