Пролог

            Дикий ліс. Місце, де ніколи не ступала людська нога. Там, у його гущавині жили древні легенди, які переповідали одне одному з острахом і захватом водночас.

            Вона наважилася прийти сюди не одразу. Але опиратися поклику власної душі було неможливо.

            Незаймана природа вражала. Квітучі лісові галявини милували око. Повітря, сповнене різноманітними пахощами, наповнювало енергією. Було трохи лячно і водночас приємно гуляти стежинами, які з’являлись під ногами ніби нізвідки, наодинці.

            Раптом почула за спиною легкий шурхіт і тріск гілок. Обернувшись вона побачила, що то полохливий дикий заєць біжить до своєї нірки, намагаючись втекти від власної тіні, яка, певно, лякала його не менше від лисиць чи вовків.

            Стежина вивела дівчину до великої сонячної галявини, яка була встелена маленькими синіми квітами. Як вони називаються ніхто не знав. Та від побаченої краси перехоплювало подих. Зафільмувавши це дівча вирішило, що час повертатися додому.

            Розглядаючи все навколо майбутня характерниця помітила, що має компанію для цієї прогулянки серед птахів. Там, де вона ходила, її незвичним компаньйоном був величезний старий сокіл, який, однак,  не надто хотів, щоб його присутність виявили.

            Однак їй вдалося гарно роздивитися це диво природи. Сталеві крила сіро – коричневого відтінку, міцний дзьоб і меткі очі, від яких не могла сховатися жодна здобич —  неочікуваний супутник був справжнім велетом. 

            Птах дивився на неї проникливим поглядом, розуміючи все, про що вона  замислилась. Сьогодні він супроводжував її скрізь, перелітаючи з гілки на гілку і постійно залишаючись за плечем.

            В ній текла кров великого характерника, отамана, полководця і просто сильної людини Івана Дмитровича Сірка. Він був її далеким пращуром, але дізнатися про це випало лише в сьогоденні.

            Від Ляниного голосу замовкали птахи, а люди відчували як холод огортав їхню шкіру.

            Що вона знайде тут, зустрівшись з собою справжньою, зі своїми страхами, непорозуміннями, древніми таємницями і власною суттю?

            Все це дівчина і збиралася з’ясувати коли відправлялася у небезпечну мандрівку сторінками власного минулого.

            Перед очима раптом промайнули спогади про моменти, які в її пам’яті давно вважалися втраченими назавжди. Це дивувало, насторожувало, але водночас давало розуміння того, що все на світі пов’язане і не зникає в безодню, навіть якщо здається, що саме так і є.

            Метушливі містяни, запах розпеченого асфальту, гамір і безконечні авто — від цього вона вже добряче втомилася. Та в какофонії міських звуків все ж виокремила голос власної душі, яка просила прислухатися до себе, до свого єства.

            Я все і ніщо — тихо пролунало у свідомості.