3. Угода

Незнайомець не зводив з мене свого спокійного, але в той же час, загадкового погляду, а я так і продовжувала сидіти на холодній кам'яній підлозі та безсоромно роздивлятися його. Здавалося, довгі секунди розтягалися у хвилини, а ті, у свою чергу, — у вічність. У якійсь момент я помітила, що одна сторона лиця незнайомця пронизана тонкими золотими смужками, схожими на шрами. Серце пробивало спокійні удари, але якась моя частинка ніби хотіла повернутися назад, до нього. Чим більше вдивлялася в його незнайомий могутній силует, тим більше розуміла, що переді мною стояла не людина.

— Радий знову тебе бачити, Тізем, — промовив він своїм тихим оксамитовим голосом та нахилився до мене. Цей незнайомець знав моє ім'я. Моє справжнє ім'я, і це змусило насторожитися.

— Ви... Ви диявол, так? Ви прийшли забрати мою душу в обмін на здійснення будь-якого бажання? — Від сильного здивування мої слова були невпевненими, а голос дуже тихим, але у відповідь я почула лише його веселий сміх. Він був теплим, як той самий вечір, коли я сиділа біля дому та допомагала мамі просушувати глечики, разом зі своїми старшими братами.

— Ну і шалені фантазії у тих іспанців, які розповіли тобі про це, ха! Ні, Тізем, я — Амалу, напівбог магії та здійснення останньої волі. У чомусь ти дійсно маєш рацію, я виконую бажання в обмін на душу людини, але я тут сьогодні не для цього.

— Тоді навіщо? — мої брови поповзли догори від здивування. Амалу спокійно видихнув та присів на холодну підлогу поряд.

— Я сильно провинився перед твоїми батьками, а перш за все, перед тобою, Тізем. — У його красивих трохи витягнутих очах промайнув сум. — Багато років тому, коли конкістадори прийшли на ваші землі, я пообіцяв виконати останнє бажання твоїх батьків та захистити тебе від смертельної небезпеки, але вони завчасно померли і я не зміг забрати їх душі, тому контракт був анульований, а зв'язок з тобою втрачений.

— Я все ще не до кінця розумію, до чого тут вибачення?

— Світ богів дуже складний і підпорядкований певним законам, тому, коли я нарешті знайшов тебе, не мав права втрутитися в твоє життя, але... — Він перевів погляд убік та подивився на один з вітражів. — Я порушив один з найголовніших законів і накликав біду на нас обох, в особливості, на тебе. Коли Гарсія хотів зробити тебе... — Амалу на секунду звернувся, підбираючи слова. — Своєю? Я чув твої мольби та не міг стояти осторонь, але укладати угоду в нас не було часу, тому я втрутився туди, куди не мав права і віддав тобі частину своєї сили, яка набула в тобі магію вогню. Подивися на руки — кінчики пальців почали чорніти, оскільки тіло не було наділене подібною силою від початку. Ці чорні плями будуть рости та ставати дедалі більшими, все залежатиме від кількості витраченої тобою магії...

— Тобто, ти хочеш сказати, що віддав мені частину своєї сили, наразивши мене на прокляття, хоча знав про всі наслідки і тепер вибачаєся? Це як по-твоєму повинно називатися, га?! Спочатку зробив, а тільки потім думати почав! — Різко перервала його я. У грудях знову почало горіти, здавалося ще трохи і вогонь знову вирветься з мене.

— Я розумію твій гнів...

— Хіба? — я незадоволено фиркнула.

— Тому я тут. — Він взяв мої гарячі руки в свої, намагаючись хоча б якось заспокоїти. Несподівано відчулась приємна прохолода і я видихнула, відпускаючи роздратованість. — Я знаю як все виправити, але для цього нам потрібно буде відправитися на край світу.

— Зачекай, я досі не розумію... Просто, дуже багато всього сталося за останні два дні. — Я втомлено засміялася, а згодом спокійно продовжила: — Що буде, якщо я відмовлюся?

— Прокляття не дасть тобі прожити і півтора року, навіть якщо ти взагалі не користуватимешся магією. Тому ти повинна обережно ставитися до своєї сили.

— Я... Я тебе почула. — Відвернувшись від нього, тихо промовила я. Було не по собі від почутого, у голові досі не вкладалася вся інформація.

— Я знаю, що тобі потрібен час, щоб все усвідомити, але зрозумій, у нас його просто немає. Потрібно вирішити все тут і зараз. — У його голосі почулися серйозні сталеві нотки, які змусили напружитися.

— Я згодна. — Коротко та чітко відповіла я, прямо подивившись в його очі, після затягнувшогося мовчання.

— От і добре, тоді зараз ти повинна проникнути на один піратський корабель, який стоїть у гавані. Краєм вуха чув, що вони, дивною збігом долі, збираються відправитися на пошуки краю світу.

— Хіба ти не можеш перенести нас в те місце відразу?

— Ні, по-перше, нам потрібно знайти артефакти, що допоможуть віднайти портал до Антлантиди, місце, яке серед люду і називають "краєм світу", а, по-друге, я не можу телепортувати нас обох, тільки себе, на жаль.

Я втомлено видихнула. Зараз мені не хотілося йти нікуди, все-таки декілька днів без нормального сну давали про себе знати, але, схоже, виходу в мене не було, якщо хотіла вижити та розвіяти прокляття. Ми вийшли з костелу та Амалу повів мене до гавані, уникаючи людні місця, а я почала думати, як саме повинна була проникнути на корабель піратів. Багато легенд ходило навкола них, але відрізнити правду від брехні було складно, якщо не неможливо. З чуток я знала про їх жорстокість та особливу пристрасть до вбивств, тому ступити на піратський корабель, подібно тому, щоб самовільно пригнути в пащу голодного хижого звіра. Після довгих роздумів, я все-таки зрозуміла, що повинна буду звернутися до тих сил, до яких не зверталася відтоді як першого разу ступила на палубу судна конкістадорів.

Через деякий час, ми дійшли до гавані. Переді мною відкрилося дивовижне видовище — десятки велитенських кораблів стояли пришвартованими до містків та помірно коливалися в спокійному безкрайньому морі. Все місто спало. Не було чутно жодного звуку, але вже скоро це зміниться, адже сонце вже почало виднітися на горизонті. Амалу підвів мене до потрібного нам корабля.

— На деякий час я мушу зникнути, Тізем, але обіцяю, дуже скоро ми побачимося, вже на судні, бажаю тобі успіху, — він вклонився мені та розчинився в повітрі.