2. Диявол посеред святині

До маєтку роду Гарсія доїхали ми аж на світанку. Він виявився таким самим, як я собі його і уявляла. Високі колони, великі арки, різьблені фасади — все говорило про достаток цієї сім'ї. Енріке Гарсія допоміг мені вибратися з екіпажу та підійти до входу. Звикнути до цього одягу було складно — кожен мій рух сковувало тугим корсетом, який, здавалося, ще трохи і переламає мої ребра, а незрозумілі чоботи не давали потрібної впевненості у наступному кроці. Несподівано я оступилася та ледь не впала, але сеньйор Гарсія швидко підхопив мене. Він дивився прямо у мої очі і мені дуже не сподобався його погляд. Він полихав, але не від гніву, був прямим, але не крижаним, як це було до цього. Дихати відразу стало важко, серце збило свій ритм, а по спині пробігся неприємний холодок. Згодом, сеньйор Гарсія взяв мене під руку і ми змогли увійти всередину. Мене зустрів приємний солодкий запах квітів та великий світлий хол маєтку. Хотілося розгледіти все: кожну малесеньку деталь, кожну картину чи розписаний дивовижними візерунками вазон.

Тільки-но ми пройшли трохи вглиб холу, до нас підбіг старий, але красивий на вигляд, чоловік у компанії дуже привабливої та молодої жінки, яка спокійно йшла позаду. Незнайомець вклонився Гарсії та з питанням подивився на мене, але поспішив приховати своє здивування, а незнайомка навпроти, спокійно встала перед сеньйором та подивилася прямо йому в очі. По ній було видно, що вона не зі звичайного люду, але ким приходилась Гарсії, мені сказати було складно. З чуток я знала, що мав він не одну коханку, а коли перша його дружина померла, народивши на світ двійнят, через декілька років він зміг отримати дозвіл в короля взяти другий шлюб з однією зі своїх коханок. Тому ця жінка могла бути або його дружиною, або коханкою, бо на доньку вона не сильно схожа. Також з чуток, я знала, що всі жінки в роду Гарсія, не важливо, діти це, чи коханки, чи дружини — абсолютно всі були досить підступними та завжди йшли по головах. Переходити їм дорогу дорівнювало найгіршій з усіх можливих смертей.

— Хто це, Енріке? — спокійно, але з натиском запитала красива незнайомка. Чомусь у цей момент вона мені здалася чимось схожою на самого сеньйора Гарсію.

— Марія, прошу познайомитися, моя нова коханка — Альба. — Спокійно промовив Гарсія, а згодом пошепки звернувся до мене: — Я навідаюся до тебе цієї ночі, чекай на мене, Альба.

— Що ти знову витворяєш, тобі нас з Клаудією хіба не вистачає?! Навіщо ти ще третю сюди привів? На мене вже й так люди... — Почала було Марія, але сеньйор Гарсія різко зупинив її.

— Ти — моя дружина і не маєш права заперечувати мені. У нас з'явився новий член сім'ї, моя люба, тому веди себе як того вимагає етикет.

— Ти серйозно зараз? То які правила етикету дозволяють приводити тоді тобі в дім стільки коханок?

— Тобі нагадати, ким три приходилася мені раніше? Мені це набридло, сеньйора Марія Гарсія, звільніть мене від цих нікчемних розмов, крім вас і вашого роздутого его ще багато справ, тому будьте такі люб'язні і покажіть моїй новій коханці її покої у цьому маєтку. — Не чекаючи на відповідь, сеньйор Гарсія просто розвернувся та пішов.

— Ось так значить? — Сеньйора Марія кинула злу посмішку йому у слід та попрямува у невідомому мені напрямку, залишаючи по собі віддалений шелест красивої яскравої сукні та шлейф дорогого ароматного парфуму. Я стояла в холі одна, якщо не брати до уваги того самого старенького чоловіка, який згодом звернувся до мене:

— Сеньйора Альба, не беріть до уваги, друга дружина сеньйора Гарсії досить імпульсивна особа, вона скоро охолоне, їй просто потрібен час. — Промовив він своїм хриплячим старим голосом. — Мене звати Дієго і я дворецький роду Гарсія більше сорока років.

— Мені хотілося б побачити свою кімнату, якщо це можливо, — спокійно промовила я. У якомусь сенсі, я навіть була вдячна цьому сеньйору за його спробу поліпшити моє перше враження від цього дому та його мешканців, але це не було потрібно. Я цілком і повністю розуміла почуття тієї жінки, яку сеньйор Гарсія називав своєю дружиною, у якійсь мірі мені самій хотілося підтримати сеньйору Марію.

— Так, звичайно, сеньйора, я вас проводжу, — і він повів мене красивими широкими сходами догори, у східне крило маєтку, паралельно розповідаючи де і що знаходиться.

До своїх покоїв я дійшла досить швидко і розпрощавшись з дворецьким пройшла всередину. Мене зустріла світла та простора кімната з великим ліжком, про яке я навіть і мріяти не могла. Присівши на нього, відчула м'якість шовкових тканин, з яких була зроблена постіль. Я помітила камін навпроти ліжка та красиве панно, що висіло над ним. Підійшовши трохи ближче, я почала роздивлятися чудернацькі візерунки. Не знаю, скільки часу я так простояла, але за дверима почувся несподіваний та ледь розрізнимий гомін. Як можна тихіше я підійшла до дверей і прислухалася з чистої цікавості до того, що там відбувалося:

— Слуги говорять, що у нашій золотій клітці поселилася нова пташечка, то це правда? — роздався незнайомий, але приємний жіночий голос.

— Не знаю про що ти, Клаудіє, — по спині пробіглися мурашки від холодного голосу сеньйори Марії Гарсії.

— Ну як це, я ж про нову його коханку, дехто говорить, що ти, навіть, її бачила на власні очі, і що, як вона тобі?

— Руда. У неї незвична зовнішність, принаймні, вона не схожа на тих, хто бували у домі Гарсія до цього.

— Тобто, вона іноземка? І де він її тільки відкопав? — Роздалися тихі смішки незнайомки, яку наче назвали Клаудією.

— Хіба тобі не всеодно?

— Чому це я маю байдуже ставитися до незнайомки, яку Гарсія привів у дім? Я, все-таки, не ти.

— Чому тоді ти повинна нею цікавитися?

— І знов ти за своє... А-й годі! Краще скажи от що, чи є якісь листи від Елеонори Філіпи? Чи знає вона щось про втечу своєї старшої сестри? Говорять, що декілька тижнів тому бачили найстаршу доньку Гарсії у якомусь іспанському борделі. Можливо це змова, ти не думала? — Почувся тихий шепіт Клаудії з нотками насмішки.