Глава 39

Эхория спочатку здавалася лише світлою точкою серед безмовної чорноти космосу.

«Світлячок» рухався повільно, майже обережно, ніби сам відчував приховану загрозу попереду. Двигуни працювали рівно, без звичних перевантажень — корабель не поспішав, немов давав екіпажу час усвідомити, куди саме вони прямують.

З кожною хвилиною планета збільшувалася.

Спочатку помітним став її холодний блакитнуватий ореол — тонке сяйво атмосфери, що м’яко розсіювало світло далекої зорі. Потім проявилися обриси материків, темні плями океанів, смуги хмарних фронтів, витягнуті вихори штормів. Ехорія розкривалася поступово, велично, заповнюючи собою оглядові екрани та ілюмінатори.

Вона здавалася спокійною. Майже безтурботною.

Але це відчуття зникло, коли сенсори зафіксували перші сигнатури на орбіті.

Спочатку — одна позначка.

Потім друга.

А згодом одразу кілька.

У просторі навколо планети зависли бойові кораблі.

Їхні силуети ставали дедалі чіткішими в міру зближення «Світлячка». Величезні темні корпуси нерухомо тримали позиції, мов хижаки, що зайняли кругову оборону.

Сім одиниць.

Серед них вирізнявся один — масивний корабель із витягнутим клиноподібним корпусом і посиленими секціями броні.

— «Пустка-3», — тихо промовив Тірс, вивчаючи дані сенсорів. — Флагман групи.

На його борту перебував адмірал Юстас — один із найдосвідченіших і найрозважливіших офіцерів Зоряного флоту. Його присутність означала, що оборону організовано бездоганно.

Сканери показували й інше.

Серед орбітальної групи перебували два важкі крейсери — ударні кораблі, призначені не для патрулювання, а для повномасштабного бою.

Сім повноцінних бойових кораблів, розподілених по орбітальних секторах так, щоб перекривати всі можливі вектори підходу. Їхнє розташування не залишало сумнівів — це була не демонстрація сили, а підготовка до відбиття атаки.

Кільце оборони.

Навіть на відстані відчувалася вага їхньої присутності. Простір навколо Ехорії здавався напруженим, ніби сама порожнеча стала щільнішою, просякнувши очікуванням майбутнього зіткнення.

«Світлячок» продовжував рух.

Планета вже займала половину оглядового екрана. Бойові кораблі повільно зміщувалися відносно неї, вибудовуючись у сувору геометрію оборони. Їхні розміри вражали — кожен був у багато разів більший за «Світлячок», кожен ніс на собі міць, здатну стерти невелику флотилію одним залпом.

На борту корабля панувала майже повна тиша.

Навіть системи життєзабезпечення звучали приглушено, ніби побоюючись порушити крихку рівновагу моменту. Кожен із присутніх на борту дивився на Ехорію, що наближалася, і на сім мовчазних вартових її орбіти — і в кожного в голові народжувалися свої думки.

Норд спостерігав за побудовою орбітальної групи кілька секунд.

— Правитель імперії здогадався, — тихо промовив він. — Флот стягнув. Напевно, й армію привів у готовність.

Він дивився не на кораблі — на рішення, що стояло за їхньою появою.

— Вони чекають «Привид». Знають, що небезпека близько. Але не здогадуються, наскільки…

Він повільно видихнув.

— Важко буде команді.

Тірс оцінював ситуацію з точки зору колишнього командувача Зоряного флоту.

Сім бойових кораблів. Повне перекриття орбіти.

Він знав можливості флоту надто добре.

Навіть експериментальний двигун із короткими пульсаціями, встановлений на «Привиді», не давав реальної переваги проти такого угруповання. І Тірс був упевнений — цим сили противника не обмежуються.

Рішення Алана викликало серйозні сумніви, а виживання екіпажу залишалося великим питанням.

Та іншого варіанту не було.

І Тірс лише мовчки спостерігав за екранами, автоматично прораховуючи варіанти прориву — за звичкою людини, яка все життя шукає шанс навіть там, де його майже немає.

Ворон стояв біля оглядового ілюмінатора й майже не дивився на бойові кораблі.

Його увага була прикута до самої Ехорії.

Планета зростала в просторі — жива, сяюча, вкрита вихорами хмар і відблисками океанів. Вона здавалася дивовижно красивою, майже нереальною серед холодної порожнечі космосу. Для людини, яка вперше побачила таку велич із космосу, це був безцінний момент.

Ворон лише тихо усміхався, спостерігаючи за цим величним видовищем.

Ніби попереду на них чекала не битва, а зустріч із чимось прекрасним.

Моніка дивилася не на планету.

Вона дивилася на Ворона.

Її погляд ковзав по його спокійному обличчю, по зосередженій постаті біля ілюмінатора. У загальному напруженні саме його впевненість і спокій здавалися їй найнадійнішим якорем.

На мить вона навіть забула про бойові кораблі на орбіті.

Поки він поруч — усе буде добре.

Вона сама не могла пояснити, чому була в цьому так упевнена.

Грім, навпаки, не відривався від тактичних даних.

Він виглядав зосередженим і важким, ніби вже перебував у бою. Пальці повільно стискалися й розтискалися, дихання залишалося рівним, погляд — холодним.

Сім кораблів.

Сильний противник.

Гарний буде бій.

Та й на планеті на них чекало непросте завдання.

У його очах промайнуло ледь помітне задоволення — передчуття сутички, заради якої він і жив.

Маркус зручно розвалився в кріслі пілота, спостерігаючи за бойовими кораблями, але його думки були далеко від того, що відбувалося.

Він думав про сейф.

Про те, що лежало всередині — статок, який він заробив так легко. Це здавалося майже неймовірним. Коли він уперше опинився на «Привиді», страх стискав його зсередини, але тепер, поруч із Нордом і Тірсом, тривога зникла без сліду.

З такими людьми їм усюди відчинять двері. 

Його турбувало лише одне — дівчина. Та сама, яку всі так оберігали. За весь час він так і не зрозумів, ким вона є насправді. Жодної прямої відповіді. Навіть натяку.

Втім, гроші хвилювали його значно більше, ніж питання про те, ким вона була.