Глава 57

У його голосі прозвучали водночас здивування й погано прихована насмішка. Інші теж обернулися, з цікавістю розглядаючи нового учасника сцени.

Алан ішов розмірено й упевнено, уникаючи показного пафосу. Його хода була рівною, а вираз обличчя — майже безтурботним. Здавалося, шум довкола нього стишався сам собою, поступаючись місцем його незворушній присутності. У цій м’якості відчувалося глибоке самовладання людини, якій більше не потрібно нічого доводити.

— Перший і єдиний випускник, якого відправили стажуватися на торговий флот, — продовжив Дрейк уже голосніше, так, щоб його почули всі. — Бачу, там лейтенантські погони не видають.

Троє лейтенантів розсміялися — надто голосно й демонстративно, ніби намагаючись підкреслити власну значущість.

— Ти й досі гардемарин? — підтримав Дрейка Цупіта. — Чомусь я не здивований.

Віра різко напружилася. Її пальці стиснулися в кулаки так сильно, що побіліли кісточки. Вона вже зробила крок уперед, готуючись провчити обох зухвальців, але в цей момент Алан м’яко поклав руку їй на плече, ніби відчув її намір ще до того, як вона сама його усвідомила.

Його дотик був легким, але впевненим, миттєво зупинивши її.

— Ти надзвичайно спостережливий і проникливий, Корвіне, — спокійно відповів Алан, дивлячись на Дрейка без тіні роздратування. — То чим ти знову вихваляєшся?

Його голос звучав рівно, майже доброзичливо, але в цій м’якості відчувалася внутрішня впевненість людини.

— Та ось, розповідаю новим знайомим, що мій татусь посприяв моєму призначенню на невловимого «Привида», — з показною легкістю відповів Дрейк. — Тож тепер я потраплю на легенду, поки ти проходитимеш службу на якомусь цивільному зорельоті.

Він говорив із лінивою усмішкою, явно насолоджуючись ситуацією й очікуючи реакції.

Навчаючись в академії, подібні піддражнювання справді зачепили б Алана. Колись такі слова могли викликати спалах роздратування або бажання відповісти тим самим. Але тепер цей випад викликав у нього лише спокійну усмішку — надто багато змінилося останнім часом.

— Можна я йому вріжу? — тихо запитала Віра мовою землян, навіть не намагаючись приховати щирого бажання.

— Ні, — так само спокійно відповів Алан тією ж мовою. — Він має рацію щодо переведення, тож ти матимеш можливість із ним поквитатися. Скажеш стрибати — стрибатиме.

Після цих слів напруження всередині Віри несподівано спало. Вона спершу здивовано кліпнула, потім розпливлася в широкій усмішці й розсміялася.

— А й справді.

— Що ти там такого цікавого сказав? — підозріло запитав Дрейк.

— Старий жарт із торгового флоту, — незворушно відповів Алан.

Чим би завершилася ця зустріч, спрогнозувати було важко. Надто вже увійшли в кураж випускники, які ще не отримали дипломів. У повітрі вже відчувалася наростаюча напруга — той самий стан, коли достатньо одного різкого слова, щоб звичайна розмова переросла в серйозний конфлікт.

Але в цей момент до тротуару плавно під’їхав автомобіль представницького класу. Його поява миттєво привернула увагу оточення. Машина зупинилася з м’яким шипінням, і з неї з’явився Віктор Норд у супроводі двох послів.

Його поява одразу змінила атмосферу довкола. Розмови стихли, погляди мимоволі звернулися в його бік. У його рухах відчувалася спокійна впевненість людини, звиклої до влади й уваги.

Група попрямувала просто до Алана та команди «Привида».

Новоспечені лейтенанти миттєво витягнулися струнко, як і Алан. Самовпевненість, що ще мить тому звучала в їхніх голосах, зникла без сліду.

— Ось ви де, — мовив Норд, оглядаючи дівчат і Алана уважним, але доброзичливим поглядом. — Селено, і ти тут? — додав він, помітивши ще одне знайоме обличчя.

Оріс помітно пожвавішала, усміхнулася й кивнула.

— Я у вас викраду цього молодого чоловіка буквально на хвилинку.

Його слова прозвучали спокійно, але в них відчувалася безумовна впевненість, що заперечень не буде.

Поки Цупіта, Дрейк і Рант стояли струнко, намагаючись зберігати незворушність, Алан відійшов убік разом із Віктором Нордом і двома послами.

— Це посли Хорсун і Батлер, — представив супроводжуючих його посадовців Норд. — А це капітан «Привида», з яким ви так хотіли зустрітися.

— Виконувач обов’язків, — спокійно поправив Алан.

— Це не має великого значення, — промовив Батлер. — У будь-якому разі, Алане, ми раді з вами познайомитися.

— І сказати спасибі за порятунок життів наших синів, — додав Хорсун.

Алан на мить розгубився.

— Я, перепрошую, не розумію…

— Вони були на «Юкорті-2», — пояснив Норд.

— Саме так, — підтвердив Батлер. — Якби ви не прикрили їхній корабель своїм, вони б загинули. Ви врятували наших дітей.

— І ми до кінця життя будемо вам вдячні, — сказав Хорсун. — Дозвольте потиснути вам руку.

Посли по черзі подякували Аланові, міцно потискаючи йому руку. Їхні слова звучали щиро й без зайвого офіціозу — це була вдячність батьків, а не дипломатичний жест.

Для Дрейка цей момент виявився настільки несподіваним, що його брова, порушивши статутну нерухомість, здивовано поповзла вгору. Саму розмову він не чув, але вже сам факт того, що відбувалося, говорив більше за будь-які слова.

— Селено, — покликав Норд. — Давайте ми підвеземо вас разом з Аланом. А ви, — це вже стосувалося Еллари, — знайдіть мого помічника в академії. Він допоможе зайняти найкращі місця.

— Дякуємо! — щиро зраділи дівчата й з дозволу Віктора Норда попрямували до Академії.

Цупіта, Дрейк і Рант мовчки спостерігали за тим, як Алан і Селена сідають до машини таких високопоставлених осіб, а вродливі дівчата віддаляються в бік Академії Зоряного флоту.

— Оце в них зв’язки, — пробурмотів Рант, усе ще не відводячи погляду від автомобіля, що віддалявся.