Глава 53

— Маневр ухилення на правий борт. Розворот, — наказав адмірал, спостерігаючи, як ще одна ракета врізається в корпус «Привида».

Йому було щиро шкода екіпаж цього корабля. Та у війні жалість рідко змінює результат.

Флагман «Пустка-3» завершив розворот і вийшов на новий, зручніший рубіж вогню. Юстас уже збирався віддати команду на залп, коли бій раптово набув зовсім іншого відтінку.

«Юкорт-2», що входив до складу його ескадри й до цього моменту лише фрагментарно брав участь у сутичці, відкрив вогонь. Але не по «Привиду». По флагманському кораблю.

— Що за… — Юстас різко випрямився. — Та що, чорт забирай, відбувається?! Хтось може пояснити, чому наш корабель веде вогонь по нас?!

Відповіддю стала серія вибухів, що прокотилася корпусом «Пустки-3».

— Вогонь у відповідь!

Втручання «Юкорта-2» виграло для «Привида» час — зовсім небагато, але достатньо, щоб корабель зміг вислизнути з найнебезпечнішого сектора обстрілу. Щоправда, суттєво переламати хід бою це вже не могло.

Залп у відповідь із флагмана знищив майже всі вогневі рубки по лівому борту «Юкорта-2» й пошкодив систему енергопостачання. Корабель став практично беззахисним. І деякі — особливо жорстокі — командири флоту вирішили цим скористатися.

Ракети було випущено з граничної дистанції одним із кораблів ескадри. Юстас бачив їх на екрані — холодні мітки, що невблаганно скорочували відстань до цілі.

— Та навіщо?! — вирвалося в адмірала. — Ми ж можемо перехопити!

— Аж ніяк.

Алан бачив маневр «Юкорта-2» й одразу зрозумів його ціну. Ракети, що йшли на зближення, означали лише одне — загибель союзного корабля. Старий, невеликий корпус не витримає такого удару.

— Дано, перехоплення можливе?

— Розраховую.

— Дано.

— Зараз. Працюю.

Алан не став квапити. Час і без того спливав надто швидко.

— Елларо, мені потрібна ділянка корабля, де влучання п’яти ракет завдасть мінімальної шкоди.

Пауза затягнулася на частку секунди.

— Капітане… — голос Еллари був напружений. — Я не впевнена, що в нас узагалі залишилося таке місце. Половина індикаторів не відповідає, друга — в червоній зоні.

Алан кивнув, хоча вона цього не бачила.

— Зрозумів.

— Зможемо, капітане! — пролунав голос Дани. Упертий. Упевнений.

— Дій.

Адмірал Юстас із недовірою спостерігав за тим, що відбувалося на полі бою. Те, чого не міг зробити його власний корабель, робив противник. І як саме робив.

Вогонь систем протиракетної оборони «Привида» розкреслював простір яскравими, майже красивими візерунками. Але справа була не в цьому.

«Привид» ішов на перехоплення. Не ухиляючись. Не відступаючи. Закриваючи собою «Юкорт-2».

Із п’яти ракет вдалося збити лише одну. Решта чотири врізалися в корпус корабля. Команда «Пустки-3» спостерігала, як по правому борту «Привида» прокочуються вибухи, як обшивку рве назовні, як корабель втрачає живлення і занурюється в темряву.

— Нікому не стріляти! — закричав Юстас, перекрикуючи шум містка. — Передати всім кораблям! Вогонь припинити! Не стріляти!

Наказ адмірала випередив аналогічне розпорядження штабу Зоряного флоту, що перейшов під контроль командора Тірса, всього на п’ять хвилин. Командувач, щойно придушивши опір усередині штабу, негайно направив на допомогу понівеченому «Привиду» «Світлячка».