Глава 52

Коли чотири кораблі почали розворот у бік планети, Алан зрозумів: план розкрито. Кілька секунд він іще стежив за траєкторіями на тактичному екрані, ніби сподіваючись, що це помилка розрахунків або маневр, який ось-ось зміниться. Але лінії курсу вперто сходилися в одному — чотири кораблі Зоряного флоту поверталися до планети.

Вибору не залишилося.

Затримати їх подалі від планети можна було лише одним способом — тим, про який він старанно не думав до останнього моменту.

— Пробачте мені, — тихо промовив Алан.

Він звертався не стільки до тих, хто зараз перебував на капітанському містку, скільки до всіх, хто був на борту. До тих, хто довірив йому свої життя.

— Пробачте… — повторив він уже тихіше, майже пошепки.

На містку запанувала тиша. Навіть звичний гул приладів ніби відійшов на другий план. І саме в цій тиші Алан випрямився й заговорив іншим голосом — рівним, командним.

— Курс — між першою парою кораблів Зоряного флоту. Вогневим рубкам приготуватися. Вести вогонь без додаткових команд. За можливості — знерухомлювати.

Він не став уточнювати, якою ціною.

Підтвердження отримання наказу посипалися одне за одним — стримані, короткі, без зайвих слів. Ніхто не заперечував. Ніхто не ставив запитань. Кожен на містку розумів, що саме відбувається і до чого це призведе. І все ж жалю не пролунало у жодному голосі.

Адмірал Юстас спостерігав за рухом «Привида» з холодною уважністю досвідченого гравця. Він був упевнений, що встиг розгадати задум командира ворожого корабля: відвести флот якомога далі від планети, змусити переслідувати себе у відкритому просторі, залишивши ціль без захисту.

Примітивно. Передбачувано.

Юстас розраховував, що, розділивши флот, легко зможе розіграти партію тотального тиску, відповівши, так би мовити, люб’язністю за завдані незручності. Сили були надто нерівними, і, на його думку, в екіпажу «Привида» просто не залишалося простору для маневру.

Тому, коли після різкої зміни курсу втікача спалахнули борти двох його кораблів, а по корпусу самого «Привида» раз за разом прокочувалися серії вибухів, адмірал відчув не задоволення, а несподіваний, неприємний сумнів.

Влучання ракети у флагманський корабель цей сумнів лише посилило.

Палуба здригнулася під ногами. Юстасові довелося вхопитися за крісло навігатора, щоб утримати рівновагу. Доповіді про пошкодження посипалися одна за одною — спочатку з флагмана, потім із кораблів, що вступили в бій раніше за інших. І кожна наступна звучала гірше за попередню.