Глава 50

Тронна зала виявилася саме тим місцем, куди імператор Кайлар Весперіан III інстинктивно забився, тікаючи від катастрофи, що невпинно насувалася. Він наївно вірив, що близькість до трону — символу влади, навколо якого будувалося все його життя, — здатна захистити і його самого, і імперію водночас.

Це була брехня. Але визнати її Кайлар не міг.

Звуки бою в палаці підбиралися дедалі ближче. Спершу — далекий гул, наче гроза за обрієм. Потім — чіткі хлопки пострілів, дзенькіт сталі, різкі, обірвані крики. Тепер усе це зливалося в безперервний, тиснучий шум, від якого вібрували стіни й тремтіли колони. Повітря в залі здавалося важким, застояним.

Страх, спочатку липкий і холодний, тепер буквально душив імператора. Він сидів, судомно вчепившись пальцями в підлокітники трону. Руки тремтіли, тілом бігли мурашки, зуби цокотіли так, що він уже й не намагався цього приховати.

Коли масивні двері розчахнулися, Кайлар здригнувся всім тілом. До зали увірвалися троє. Він не одразу помітив серед них дівчину — погляд вихоплював лише силуети, рух, загрозу.

Семеро відданих гвардійців, що вишикувалися між ним і входом, чомусь більше не вселяли впевненості. Як і Гард, який спокійно стояв поруч, із тим самим виразом обличчя, що зовсім не обіцяв порятунку.

Ворон і Гром рвонули вперед першими — різко, без жодних вагань. Їхній кидок був стрімким, майже відчайдушним. Та захисники зали мали чисельну перевагу й трималися щільним строєм. Сталь зіштовхнулася зі сталлю, повітря наповнилося важким диханням і глухими ударами.

Двоє гвардійців зуміли прорватися повз сутичку — просто до Ліри.

Побачивши її обличчя — молоде й майже недоречне серед крові, — охоронці імператора вирішили, що удача на їхньому боці. Вони знехтували обережністю, навіть не вважаючи за потрібне перегрупуватися. Ця пиха стала для них фатальною.

Ліра не демонструвала прийомів і не намагалася справити враження. У її рухах не було показної краси — лише холодна, відточена ефективність. Короткий крок. Поворот корпусу. Блиск клинка, підібраного в сусідній залі.

Обидва охоронці загинули раніше, ніж їхні тіла встигли торкнутися підлоги.

Якби Міров був тут, він, мабуть, із подивом згадав би, за кого так переживав і остерігався на початку операції.

А потім настала черга тих, хто тіснив її товаришів.

На той момент Ворон уже тримався з останніх сил. Він пропустив щонайменше сім ударів. Кров заливала обличчя, заважаючи бачити. У боці тупо й наполегливо нило — зламане одне ребро чи два, він не міг сказати напевно. Права нога ледь слухалася.

Бій перейшов у ту стадію, коли будь-яка помилка — секунда зволікання, хибний крок — усе це могло стати фатальним. 

Супротивники теж були виснажені, але їх залишалося більше, і вони діяли злагоджено, методично витискаючи Ворона назад.

Поява Ліри, що увірвалася в сутичку вихором, різко переламала хід бою. Один за одним вороги падали, не встигаючи зреагувати.

Та навіть цього виявилося замало, аби Ворон утримався на ногах. Пара важких ударів — і він гепнувся на кам’яну підлогу. Здавалося, лише на мить. Але коли він знову підвівся, похитуючись, спираючись на зброю, усе вже було скінчено.

Останнього супротивника Гром втиснув у підлогу. Він душив його однією рукою, притиснувши власною вагою, і навіть не помічав, як його власна кров заливає ворога.

Ліра тим часом добила тих, хто атакував Ворона, діючи все так само швидко й безпристрасно.

І коли Кайлар побачив, як поруч із заляпаною кров’ю дівчиною підводяться її пошарпані, зранені, але живі бійці, в ньому щось остаточно зламалося.

Це був уже не страх.

Це був тваринний, первісний жах загнаної здобичі.

Імператор закричав.