Глава 48

«Привид» дрейфував у космосі, мов мертвий уламок, забутий після давно завершеного бою. Його корпус тонув у холодній чорнечі, не відбиваючи світла зірок, не подаючи жодної ознаки життя. Ні вогників, ні імпульсів, ні шереху в ефірі — лише порожнеча й глухе мовчання, від якого віяло могильним холодом.

Кораблі зоряного флоту сходилися до цілі повільно й методично, вибудовуючись у бойовий порядок. Для одних це була лише відпрацьована процедура — наказ, вписаний у протокол. Для інших — нагода змити ганьбу недавньої невдачі на орбіті. Треті бачили в цьому шанс відзначитися, вислужитися, поставити позначку в особовій справі.

Нерухомий, безвідповідний противник здавався ідеальною мішенню — слабкою, приреченою, вже переможеною.

Ніхто з них — ані перші, ані другі, ані треті — не здогадувався, що кожен їхній маневр, кожна дистанція зближення й навіть сама впевненість у легкій перемозі були частиною ретельно вибудуваного розрахунку.

Ролі були розподілені заздалегідь.

А сценарій написаний однією-єдиною людиною — капітаном «Привида».

— Ми в зоні ураження, — доповів Фелікс. Його голос був рівний, майже відсторонений, та пальці на панелі керування видавали його напругу.

— Час.

Алан стояв нерухомо, дивлячись на тактичний екран. Мітки ворожих кораблів змикалися, мов щелепи. Він відраховував секунди — не за таймером, а спираючись на інтуїцію.

— Рано, — спокійно відповів він. — Чекаємо.

На містку повисла гнітюча тиша, що стала майже відчутною на дотик. Здавалося, саме повітря згустилося, завмерши в очікуванні неминучого пострілу.

Наче підкоряючись невидимому сигналу, п’ять кораблів флоту дали залп. Простір розпанахали сорок сім ракет — струнка, смертоносна хвиля, спрямована на «Привид». Датчики завили, екрани вкрилися попередженнями.

— Маневр ухилення! До бою! — скомандував Алан.

І корабель ожив.

Корпус «Привида» спалахнув світлом, наче в нього вдихнули життя. Загуділи приводи, ожили маневрові дюзи, двигуни рявкнули, набираючи потужність. Мить — і завмерлий лише секунду тому силует зірвався з місця.

«Привид» пішов убік плавно, майже ліниво, але з бездоганною точністю.

Ракетний залп пройшов повз, розірвавши порожнечу вибухами там, де корабля вже не було.

— Головне, пам’ятай, — тихо мовив Фелікс, не відводячи погляду від приладів. — Стрибнути ми вже не зможемо. У ближній бій не лізь. Тягни їх за собою. І бережи корабель.

Алан мовчки кивнув.

Він знав: флот не відступить. Вони підуть до кінця — з принципу, з упертості, зі страху втратити здобич. Та своє завдання «Привид» уже виконав. Загрозу було відведено від планети.

А все інше — другорядне.