Глава 43

— Запам’ятай головне, — промовив Фелікс, не підвищуючи голосу, але так, що кожне слово врізалося в пам’ять. — Корабель витримає три послідовні стрибки на короткі дистанції. Не більше. Потім — щонайменше дві години на набір заряду. І то — лише за стабільного енергопостачання.

Він на мить замовк і додав уже з кривою усмішкою:

— Роби що хочеш: крутись, вертись, ухиляйся. Але збережи цей корабель. Він мені до біса сподобався.

Алан кивнув. Зовні — спокійно. Усередині ж ніби щось повільно й важко опустилося на плечі. Це був не страх — радше усвідомлення масштабу відповідальності. Він відповідав не лише за корпус, двигуни й системи. Він відповідав за людей. За кожного, хто зараз перебував на борту «Привида».

— Постараюся, Феліксе, — коротко відповів він. — Постараюся.

На містку зависла коротка, дзвінка тиша — та сама секунда перед стрибком у невідомість, коли ще можна передумати. Але ніхто не передумував.

— Ми готові, капітане, — голос Дани прорізав тишу. Він трохи здригнувся на початку, але одразу вирівнявся.

Алан кинув на неї погляд краєм ока. Дівчина сиділа рівно, надто рівно, ніби змушувала себе не згорбитися. Обличчя зблідло, губи були стиснуті в тонку лінію, зате пальці впевнено ковзали по панелі керування. Вона нервувала — це відчувалося одразу. І все ж трималася.

Наймолодша. Але — на своєму місці.

— Віро? — викликав Алан внутрішнім каналом.

— Ми на позиції. Чекаємо координати цілей, — відповідь пролунала миттєво. Чітка, вивірена, без зайвих інтонацій.

Алан на мить заплющив очі. Перед внутрішнім зором спалахнув образ Ліри — коротко, різко, мов імпульс розряду. Він не став затримуватися на цьому спогаді. Зараз не час.

— Почали.

«Привид» вирвався з гіперпростору доволі близько до Ехорії. Реальність вдарила одразу — різким стрибком навантажень, спалахами індикаторів і тривожним виттям систем. Консолі замерехтіли, тактичні екрани наповнилися мітками, а повітря на містку ніби стало густішим.

Кораблі зоряного флоту, що чергували на орбіті, хоч і були попереджені про можливу загрозу, явно не очікували удару саме зараз. Їхня реакція була запізнілою, невпевненою — системи ніби перевіряли самі себе, звіряли дані, вагалися.

Алан не вагався.

— Увага, Віро. Перша ціль — «Глетчер».

Дані спливли в пам’яті миттєво: тоннаж, конфігурація корпусу, озброєння, вразливі зони. Академія, тренування, навчальні бої — усе склалося в одну чітку схему. Він швидко позначив ключові точки на екрані й передав координати.

— Прийнято, — доповіла Віра. — Очікуємо команду.

— Друга ціль — «Лартис». Старий, але міцний. Працюємо по двигунах і бойових рубках.

Він не робив пауз, не дозволяв собі сповільнитися. Кожна секунда зараз була на вагу золота.

— Вогонь.

Дослідницьке судно, що приховувало в собі хижу міць бойового корабля, огризнулося залпом ракет і плазми. Сяйливі росчерки розпанахали чорноту космосу, закладаючи круті дуги до цілей. Якби не знати, що кожен спалах несе смерть, видовище могло б здатися заворожливим.

На ворожих бортах нарешті завили сирени, та «Привид» виявився швидшим.

Два найближчі до «Привида» кораблі спалахнули вибухами. З містка було чітко видно, як у «Глетчера» рвонув один із двигунів, як корпус тріснув, випускаючи хмари повітря через розгерметизацію, як три бойові рубки були буквально зрізані, наче їх і не існувало.

— Пряме влучання, — тихо мовив Алан, радше для себе, ніж для інших.

Він кинув швидкий погляд на Дану. Та, прикусивши губу, стежила за показниками, перекидаючи дані між екранами. Обличчя стало ще блідішим, але жодного зайвого руху. Жодного збою.

На «Лартисі» руйнування були серйозніші. Але корабель усе ще тримався.

Флот почав оживати. Алан бачив, як спалахують двигуни, як противник нарешті приходить до тями. Справжній бій лише починався.

І в цю мить він дозволив собі ледь помітну усмішку.

Тепер він був упевнений: усе вийде.

— Дано, фіксуй рух кожного корабля, прорахуй траєкторії.

— Елларо — маневр ухилення, набір швидкості. Готуємося до стрибка.

— Зрозуміла, — відповіла Еллара. Її голос був рівний, майже холодний, але Алан знав: зараз у неї в голові відбуваються тисячі розрахунків одночасно.

«Привид» почав розворот, відходячи від орбіти Ехорії. Корпус гудів, системи натужно відгукувалися на навантаження. Та й противник не гаяв часу.

— Сім ракет, — швидко доповіла Дана.

— Віро, сім цілей. Активуй протиракетну оборону через п’ять… чотири… три… дві… одну… Зараз!

Космос спалахнув. Перехоплювачі рвонули назустріч загрозі. Місток залило червоним і білим світлом від розривів. Точки на екрані зникали одна за одною.

Одна.

Ще чотири.

Знову одна.

Але одна — прорвалася.

— Приготуватися до удару, — різко скомандував Алан.

Вибух ударив глухо й важко. Корабель струсонуло, ніби його з силою жбурнули вбік. Консолі здригнулися. Дана скрикнула — коротко, майже беззвучно — й одразу ж вчепилася в панель, не припиняючи роботи.

— Елларо, доповідь!

— Пряме влучання. Розгерметизація відсіків із тридцять другого по тридцять шостий, — відповіла вона майже одразу. — Я їх ізолювала. Персоналу там не було. Втрат немає.

Алан видихнув.

— Добре. Стрибок.

«Привид» набрав швидкість і пішов у другий із трьох допустимих стрибків, зникаючи з зони ураження й з’являючись за останнім кораблем флоту, що ще не встиг вступити в бій.