Глава 37

— Почни з того, що сталося на кораблі й хто зараз ним командує, — радше наказав, ніж попросив Норд. — До нас дійшла інформація, що командний склад знищено, але підтвердити це ми так і не змогли.

— Це правда, — ледь чутно промовив Алан. — У групу Віри й до командування корабля були впроваджені шпигуни з Палацу. Не знаю, що стало сигналом для їхньої активації, але вони знищили весь командний склад. Усіх.

— Тоді хто керує кораблем? — здивовано запитав Тірс.

Алан усміхнувся.

— В Академії зоряного флоту навчають непогано.

— Ти?.. — видихнув Тірс.

— Я, — просто відповів Алан.

— Ось навіщо тебе потрібно було посвятити в усі деталі, — Норд похитав головою. — Гаразд. Що зі спадкоємцем?

— Ми його знайшли. Сигнал медальйона привів нас до дівчини. А вона — до свого діда. Саме він і виявився шуканим об’єктом. Спадкоємцем. Ми все йому пояснили, але він відмовився летіти, сказавши, що тепер це спадщина його онуки.

— Отже, ви забрали її, і зараз вона на кораблі? — уточнив Тірс.

— Я тут, — пролунав дзвінкий голос.

Ліра ступила до чоловіків, що сиділи, і разом із нею до печери ніби увірвався рух — навколо дівчини закружляли метелики. Світло зі стелі падало на її постать під кутом, і на мить здалося, ніби сама реальність сповільнилася.

Її поява справила враження на всіх: і на Алана, і на Ворона з його бійцями, і на Тірса з Нордом.

— Як?.. — розгублено запитав Алан. — Ти ж залишилася на кораблі.

— Часу мало. Вас вистежили, довелося втрутитися, — швидко сказала Ліра. — Мені потрібно багато вам розповісти, але спершу відправте шатл. Нехай відведе переслідувачів. Це дасть нам трохи часу. Ідіть.

Норд без заперечень попрямував до виходу.

Коли Віктор Норд повернувся після відправлення шатла, Ліра вже чекала на нього.

— Основні питання обговоримо на кораблі, — продовжила вона. — Зараз найважливіше. Мені потрібно посісти трон у найкоротші терміни. І я сподіваюся, ви мені в цьому допоможете.

— Звісно, допоможемо, — одразу відгукнувся Норд. Його голос звучав спокійно й твердо.

— Але імператор не дурень, — озвався Тірс. — Він здогадується, до чого все йде, тож легко не буде. Він небезпечний. Підступний. І не зупиниться ні перед чим.

Ліра уважно подивилася на нього й ледь помітно кивнула.

— Саме тому зволікати не можна. І ще: небезпека криється не в тому, хто сидить на троні, а в тих, хто його туди посадив. У вас є припущення, хто це?

— Про що ви? — насупився Тірс.

— Отже, не знаєте, — промовила Ліра радше до себе, ніж до них. — Тоді почнемо здалеку. Пам’ятаєте, як мій рід став правити Імперією? І коли?

— Звісно, — з легкою образою відповів Норд. — Після того як Мурату Великому вдалося вигнати загарбників із наших систем, ваш рід посів трон і правив Імперією понад чотириста років.

— Майже правильно, — спокійно сказала Ліра. — Майже.

— А де помилка? — запитав Тірс.

— У тому, що ми їх вигнали.

Вона витримала паузу, даючи словам осісти.

— Я вивчала архіви на Кальї. Ми їх не перемогли. Вони пішли самі. Вважалося, що наші світи їм не підійшли — на біологічному рівні. Але підтверджень цьому так і не знайшли.

— І що це змінює? — запитав Норд.

— Усе, — впевнено відповіла Ліра. — Пішли не всі. Ті, хто залишився, пристосувалися. Затаїлися. А потім організували переворот.

— Навіщо такі складнощі? — насупився Тірс.

— Вони готують нове вторгнення.

— Зачекайте… — Норд похитав головою. — Де ви кажете читали ці архіви?

Слова Ліри лише тепер дійшли до нього повністю.

— На планеті Калья.

— Ви жартуєте? — підтримав його Тірс.

— Анітрохи. Я провела там понад рік. А мої супутники — близько дев’яти днів.

Норд і Тірс перезирнулися.

— Припустімо, — нарешті сказав Норд. — Але чому ви впевнені, що хтось залишився й готує вторгнення? Вибачте, але мені важко в це повірити.

— Я не прошу вірити мені на слово, — перебила його Ліра. — Дивіться.

Вона щось налаштувала на браслеті, і просто в повітрі з’явилося зображення. Істота, прикута ланцюгами до стіни, лише віддалено нагадувала жителя Зарійської імперії: сіра шкіра, величезні ікла й кігті, вертикальні зіниці, погляд, сповнений ненависті.

Полонений рвонувся вперед, намагаючись когось схопити. Норд і Тірс інстинктивно відсахнулися, але потім зрозуміли, що істота відповзає назад до стіни.

— Ні… не треба… ні… — знову й знову бурмотів полонений.

До нього наближався величезний ящір.

— Говори, — пролунав голос друга Ліри.

— Я простий солдат! — захлинаючись, белькотів полонений. — Я не спілкувався з господарями! Я знаю лише, що все готово. Гібриди дієздатні. Ферми вийшли на фінальний етап. Цього року місію буде завершено. Три планети повністю готові прийняти господарів…

— Коли почнеться вторгнення? — пролунало нове запитання.

— Я не знаю… Я солдат… Не треба…

Запис обірвався.

— Це гібрид, — сказала Ліра. — Їх залишили, щоб підготувати ґрунт для нового вторгнення. Їх можна визначити за запахом. Вони—

— Смердять, — закінчив Тірс.

— Саме так, — кивнула Ліра.

— Я знаю, хто за цим стоїть і хто керує маріонеткою на троні, — впевнено сказав Тірс.

— Упевнений? — запитав Норд.

— Абсолютно. Від його помічника за десять метрів тхне.

— Добре, — сказала Ліра. — Подробиці обговоримо на кораблі. А зараз повертайтеся. Я чекатиму вас на борту.

Метелики закружляли, приховуючи Ліру з поля зору. А коли вони розлетілися, дівчини вже не було.

Норд про всяк випадок простягнув руку до місця, де вона стояла.

— Я не зрозумів… вона тут була?

— Не маю жодного уявлення, — відповів Алан, який досі мовчки спостерігав за подіями. — Нам час. Ми встигли окреслити план. Вам із Лірою належить захопити владу на планеті, а ми відволічемо флот. Але вам знадобиться допомога.