Глава 31

Селена розплющила очі не одразу. Спершу прийшло відчуття важкості — ніби тіло налили свинцем. Свідомість виринала ривками: каламутне світло, розпливчасті тіні, глухі звуки, які ніяк не хотіли складатися у слова.

Вона спробувала вдихнути глибше — плече відгукнулося тупим болем. По шкірі пробіг холодок. Селена хотіла поворухнутися, але зрозуміла, що рухи даються з труднощами, ніби між думкою й тілом пролягла щільна пелена.

Поступово зір прояснився. Над нею схилилися фігури. Три силуети. Чоловічі.

Селена різко напружилася — і тут же за це поплатилася: в боці спалахнув гострий біль, від якого перехопило подих. Вона стиснула зуби, щоб не застогнати.

— Тихо, — спокійно сказав хтось поруч. — Різкі рухи тобі зараз ні до чого.

Вона скосила погляд. Форма на грудях була розстібнута, тканину відтягнуто вбік. На тілі — свіжі пов’язки, ще надто білі, щоб приховати темні плями крові, що проступали крізь них. У вену на руці було вставлено катетер, від якого тягнулася прозора трубка до крапельниці.

— Тепер краще? — запитав бородатий чоловік.

Голос був рівний, упевнений — так говорять люди, які звикли щодня бачити рани й біль. Селена ковтнула. У роті пересохло, язик наче прилип до піднебіння.

— Так… — ледве чутно видушила вона.

Вона змусила себе перевести погляд далі. Селена завмерла, на мить забувши про біль. Просто перед нею, у тісному кабінеті, стояв чоловік, якого вона звикла бачити лише на портретах в Академії або на зображеннях з новин, — командор Тірс. Командувач Зоряного Флоту наживо, на відстані витягнутої руки. Це здавалося нереальним, майже неправильним. Поруч із ним стояв Віктор Норд.

По тілу пробігло тремтіння — вже не від холоду. Дівчина не знала, як поводитися. Віддати честь? Спробувати підвестися? Мовчати? Вона напружено вдивлялася в обличчя чоловіків, відчуваючи, як тремтять пальці.

— Ефектна поява, — промовив Віктор Норд.

Він стояв трохи осторонь, не наближаючись, але й не віддаляючись — рівно на тій відстані, що не тиснула фізично, проте підкреслювала його присутність. Голос звучав спокійно, майже буденно, однак Селена вловила в ньому приховану напругу. Погляд Норда був уважний, чіпкий — такий, від якого неможливо сховатися.

— Розповідай, хто ти і з якою метою шукала зустрічі зі мною.

Селена зробила ще одну спробу глибоко вдихнути — і знову пошкодувала про це. Біль нагадав про себе різким уколом, але вона не дозволила собі показати слабкість. Натомість перевела погляд на командора Тірса. Він мовчав. Просто дивився — пильно й оцінювально.

— Можемо поговорити наодинці? — обережно запитала Селена, звертаючись до Норда.

Слова далися нелегко. Вона боялася не стільки відмови, скільки того, що її прохання сприймуть як спробу щось приховати. Норд на мить замислився. Його погляд ковзнув по Тірсу, потім по бородатому лікарю. Пауза затягнулася рівно настільки, щоб Селена встигла пошкодувати про сказане.

— Командор Тірс шукає відповіді, — нарешті промовив Норд. — Думаю, вони в тебе є. Щоб він побачив усю картину, йому потрібно тебе почути. — Він ледь кивнув у бік лікаря: — А Самуїлу я довіряю, як собі. Тож розповідай. Почнемо з самого початку. Хто ти?

Селена на секунду заплющила очі, збираючись із думками.

— Гардемарин Селена Оріс, — чітко промовила вона. — Проходжу стажування на кораблі Зоряного Флоту «Гонча».

Вона знову подивилася на Тірса — тепер уже прямо, не відводячи погляду.

— Я була на «Привиді». Там сталася перестрілка. Мене поранили.

Слова посипалися швидко, короткими фразами, ніби вона боялася, що її зупинять або поставлять під сумнів її право говорити далі. Голос здригнувся, але вона тут же взяла себе в руки.

— Я зустріла там Алана. Він попросив знайти вас і передати повідомлення.

Селена замовкла. У кімнаті повисла тиша — важка, напружена. Вона відчувала погляди на собі, наче кожне слово зараз зважували й перевіряли на міцність.

Віктор Норд повільно кивнув.

— Говори.

— Алан передав: «Зустріч на Уламку за місяць».

Ці слова прозвучали простіше, ніж усе інше, але Селена знала: саме заради них вона зараз тут.

— Коли саме він це сказав? — уточнив Норд.

— У вас залишилося дев’ять днів, — відповіла Селена. — Пробачте… раніше я не могла. Була на лікуванні. І навіть зараз… — вона на мить завагалася, — довелося втекти.

Тірс заговорив уперше:

— Хто такий Алан?

Він не підвищував голос, але запитання прозвучало жорстко.

— Гардемарин, з яким я проходила навчання в Академії Зоряного Флоту, — відповіла Селена.

— Він проходить практику на «Привиді» за моїм наказом, — спокійно додав Норд.

Тірс різко повернувся до нього:

— І що це означає?

Норд не став відповідати одразу. Він дивився перед собою, ніби вже вибудовував ланцюг подій.

— Це означає, що часу в нас обмаль, — нарешті промовив він. — Ти все ще хочеш отримати відповіді?

— Хочу, — без вагань відповів Тірс.

— Тоді пропоную вирушити зі мною на зустріч, — сказав Віктор Норд. — Але спершу подбаємо про дівчину.

Він перевів погляд на лікаря:

— Як вона, Самуїле?

Бородатий чоловік перевірив показники приладів і лише тоді відповів:

— Рана серйозна, але зараз стан стабільний. Їй пощастило. За належного лікування за кілька тижнів повністю відновиться. Зараз їй потрібно повернутися до госпіталю. Якщо скажете куди — я сам доставлю.

— Царніл, — промовила Селена трохи тихіше, ніж раніше. — Військовий госпіталь.

— Я зв’яжуся з ними, — сказав Норд. — Так буде надійніше.

— Ні, — різко заперечив Тірс.

Він зробив крок уперед, стаючи між Нордом і кріслом, у якому напівлежала Селена. Командор заговорив спокійніше, але твердо:

— Давай я. Вона в моєму підпорядкуванні. Так для неї безпечніше.

Він повернувся до дівчини й чітко додав:

— Якщо виникнуть запитання — я викликав тебе, щоб дізнатися деталі бою на «Привиді». Зрозуміла?

— Зрозуміла, командоре, — кивнула вона.