Глава 30

Планетарна система Аврора

Планета Ехорія

Місто Царніл

Місто Царніл на планеті Ехорія славилося не лише розлогими медичними комплексами, а й безтурботними садами, що розкинулися довкола них, — природними оазами тиші, де пацієнти наново вчилися дихати, ходити й просто відчувати себе живими. Алеї тяглися між світлими павільйонами, наповненими запахами вологого листя та квітучих кущів, а відкриті тераси й витончені колонади плавно зливалися з місцевим ландшафтом, дозволяючи свіжому повітрю планети безперешкодно наповнювати кожен куточок цього живого простору.

Саме тут, в одному з таких лікувальних центрів, Селена повільно, але впевнено поверталася до життя після тяжкого поранення. Її тіло ще пам’ятало біль. Іноді вона прокидалася від різкого спазму в грудях або фантомного пекучого болю в боці. У такі миті вона лежала нерухомо, дивлячись у м’яко підсвічену стелю палати, й чекала, поки організм знову візьме біль під контроль.

Коли дівчина трохи зміцніла, вона почала виходити до саду. Йшла повільно, вдихала прохолодне повітря й слухала, як десь удалині тихо дзюрчать водяні каскади. Лікарі казали, що такі прогулянки важливі — вони допомагають тілу відновлюватися. Селена погоджувалася, але насправді їй було потрібно інше: простір, у якому можна було лишитися наодинці з власними думками.

Останні три дні її життя розділилося між цими прогулянками та інфотекою лікувального комплексу. Там, серед рядів терміналів, вона проводила довгі години, переглядаючи новини, зведення й маршрути руху транспорту між містами. Ім’я Віктора Норда з’являлося рідко, ніби хтось навмисне стирав його сліди, але Селена була вперта. Вона вловлювала кожну зачіпку, складаючи мозаїку з уламків, навіть не дозволяючи собі сформулювати, навіщо їй це потрібно.

У перші дні після операції Селена майже повірила, що Алан був лише плодом гарячкового марення. Ліки, шок, біль — усе це могло створити правдоподібну ілюзію. Його голос, прохання про допомогу… надто вже це скидалося на сон. Але медальйон з вогняною саламандрою, який лежав у неї на грудях, руйнував цю версію. Він був важкий, холодний і відчутно реальний. Коли вона стискала його в пальцях, метал не зникав. Він був тут. І разом із ним була впевненість: Алан існував. І потрапив у дуже погану історію.

Її тричі викликали на допит співробітники служби безпеки. Щоразу це відбувалося однаково: стерильна кімната, пара безликих людей у формі й спокійні, відточені запитання.

— Що ви бачили? Хто був поруч? Що сталося перед пострілом?

Селена знову й знову повторювала одну й ту саму фразу:

— Я не знаю. Після того як у мене влучили, я нічого не пам’ятаю.

Холодні погляди, швидкі нотатки в планшетах — і нічого більше. Вона була однією з перших поранених, тож невдовзі її визнали нецікавою для слідства. Слідчі пішли, залишивши її наодинці з власними здогадками.

Щойно Селена змогла сидіти й працювати за терміналом, вона взялася до пошуків Віктора Норда з майже болісною зосередженістю. Довгий час їй не вдавалося знайти нічого конкретного, аж поки випадок не допоміг поєднати розрізнені дані в єдину картину: з великою ймовірністю через п’ять днів Норд буде в Героні — найближчому до лікувального центру великому місті та транспортному вузлі.

Селена була ще слабка, але твердо впевнена, що зможе дістатися мети. Вона склала план — простий, але вивірений: коли піти, якими рейсами скористатися і як приховати своє зникнення з лікувального центру хоча б на перший час. Їй була потрібна ця зустріч, і вона була готова заплатити за неї будь-яку ціну.

***

Командор Тірс чекав на це повідомлення довше, ніж був готовий визнати. Він не любив невизначеності — особливо тієї, що пахла політикою й прихованими іграми Палацу Дзвінких Струмків. Коли на його особистий канал, захищений старим військовим шифром, нарешті лягла позначка вхідного сигналу, Тірс одразу зрозумів: помічник знайшов те, що шукав.

Дані були сухими й вивіреними: де, коли і як довго Віктор Норд перебуватиме найближчі три дні. Після уважного вивчення звіту вибір упав на Герон — транспортний вузол, де потоки пасажирів і вантажів створювали природний шум, у якому легко було розчинитися. Там найпростіше було поговорити — навіть якщо за об’єктом стежать одразу три різні контори.

Тірс відкинувся в кріслі, дивлячись на проєкцію маршрутів. Він знав, що ступає на тонкий лід. Офіційно Віктор Норд вважався зрадником, але Тірс не міг викреслити з пам’яті інше: роки спільної служби й майже болісну відданість Норда Імперії. Друзями вони ніколи не були, але повага між ними існувала завжди.

***

Планета Ехорія 

Місто Герон

День прибуття Норда до Герона з самого ранку нагадував ретельно зрежисовану виставу. Групи спостереження було виявлено й відсічено, пристрої придушення сигналів — встановлено. У потрібний момент команда прикриття підняла шум, відволікаючи увагу, і Тірс непомітно прослизнув до будівлі адміністративного блоку так, ніби мав повне право тут перебувати. Він минув охорону, піднявся на потрібний рівень і без поспіху зупинився перед дверима кабінету, де перебував Віктор Норд.

Коротка пауза. Глибокий вдих. І він ступив усередину.

Кабінет Віктора Норда був занурений у м’який напівморок. За широким панорамним вікном сяяли вогні Герона. Місто жило своїм метушливим життям, не підозрюючи, що в цій кімнаті зараз вирішується щось значно небезпечніше за черговий діловий контракт.

Норд стояв біля столу, переглядаючи дані на голографічній панелі, коли відчув чиюсь присутність. Він обернувся — і його брови ледь помітно піднялися.

— Командоре? — здивовано мовив він. — От уже не чекав вас побачити.

Тірс не відповів на ввічливе вітання. Його погляд ковзнув по стінах, голографічній панелі й ледь помітних лініях захисних полів.

— У нас не так багато часу, — сухо сказав він. — Тож одразу до справи.

Норд повільно кивнув, вимикаючи панель. В одну мить із його обличчя зник вираз світської люб’язності.