Епілог

- Мамо! А що було далі?

- А далі народилася ти, Щастя.

- Мамо, чому у цій книжці немає нічого до твого народження?

- Тому що її я написала, щоб нічого не забути.

-У пророцтві сказано, що Люцифер повернеться через сто дванадцять років. Але ж це цього року!

- Так, і ми всі його чекаємо.

- Моя Володарко, вас кличе чоловік, з дочкою.

- Дякую, Джей. Біжи до тата, моє сонечко.

І вона побігла. Зараз ми в Пеклі. Тут мені більше до вподоби. У Раю все зроблено ніби з солодкої вати та й світло очі ріже. У палаці Хаосу дуже багато загадок часу та потайних ходів, там небезпечно ростити дитину. А в Пеклі як удома.

Але я почула плач і швидше побігла до тронної зали. Щастя сиділа на колінах Дена і плакала, а ступінь перед троном блищала від чорної крові моєї малечі.

Але кров спалахнула. У моїй голові з'явилися спогади про смерть Люцифера. Він убив себе та Кіра саме на цьому місці. Але чому кров горить?

- Мамо, що відбувається?

"Ріна, невже це він?"

"Він"

З вогню вийшов брюнет з білими крилами ангела. А вогонь почав згасати.

- Батько?

- Ріно? Як я тут виявився? Я ж…

– Помер? Так. Пророцтво відбулося. Ти повернувся. Тебе повернула кров твоєї онуки.

- Дідусю? Це ти? Ти не такий, як на маминих та татових фотографіях.

- Вітаю. Так, я змінився. Як тебе звуть красуня?

- Я Щастя, а земне ім'я маєш вибрати ти.

- Еллі. Адже ти схожа на промінець сонця.

Дівчинка кинулася обіймати діда.

- Привіт, батьку.

- Деніель, я завжди знав, що ти наведеш тут лад!

- Тату, ти навіть не уявляєш, скільки всього ми повинні тобі розповісти!

- На це ми маємо цілу вічність.

Кінець