Розділ 11. Пастка для довірливого серця

Селестіна ковзала темними коридорами Гоґвортсу, загорнута у плащ-невидимку.

Вона йшла тихо, майже не дихаючи, слідуючи за Скорпіусом Малфоєм.

Він ішов до закинутої частини замку, туди, де стіни давно потріскали, а магічне світло давно згасло.

Скорпіус зустрівся з іншим хлопцем — худим слизеринцем із темним волоссям.

Селестіна впізнала його: це був Деймон Блекстоун — розумний і мовчазний хлопець, який завжди сидів окремо від інших.

Вона присіла за старим мармуровим постаментом і почала слухати.

— Чому ти взагалі погодився на цю зустріч? — незадоволено шепотів Скорпіус.

— Тому що… — Деймон зніяковів і потупив очі. — Мені здається, вона… вона мені подобається.

Селестіна завмерла. Її щоки спалахнули під плащем.

Вона?! Комусь подобається?!

Але Скорпіус лише холодно розсміявся:

— Викинь це з голови, Блекстоун. Вона донька Темного Лорда. Вона не для таких, як ти.

Деймон нервово закусив губу, але не відповів.

Скорпіус примружив очі… а потім його обличчя прояснилося зловісною усмішкою:

— Хоча, може, це навіть краще.

Використай свої «почуття», Блекстоун.

Завоюй її довіру. І зроби так, щоб вона потрапила в нашу пастку.

Деймон зблід.

— Я… не знаю, чи зможу…

— Ти зможеш, — сухо сказав Скорпіус. — Або ми всі заплатимо ціну.

У цей момент Скорпіус різко обернувся, наче щось відчув. Його очі пильно вдивлялися в темряву коридору.

Серце Селестіни шаленівши застукало.

Вони щось запідозрили!

Не роздумуючи, вона легкими кроками відступила назад, зливаючись із тінями, і побігла до безпечного місця.

Серце Селестіни шаленівши застукало.

Вони щось запідозрили!

Не роздумуючи, вона легкими кроками відступила назад, зливаючись із тінями, і побігла до безпечного місця.

Її плащ ледь шарудів, а холодне повітря кусало обличчя, але вона не зупинялася.

Коли нарешті зупинилася в старій вежі біля вікна, серце ще довго калатало в грудях.

Вона тепер знала: їй доведеться бути обережною.

Довіра може стати найнебезпечнішою пасткою.