«спадкоємиця темряви» частина 1
Розділ 2. Голос капелюха
Велика зала Гоґвортсу була величною. Стеля, чарівно зачарована, імітувала нічне небо, всіяне зорями. Чотири довгі столи були заповнені учнями, а на сцені стояв старий, пошарпаний капелюх на табуреті. Біля нього — сувора професорка в зеленій мантії тримала пергамент.
«Селестіна Ріддл!» — гучно промовила вона.
У залі запала тиша. Селестіна відчула, як усі погляди спрямувалися на неї. Її долоні зволожніли, але вона випросталася й упевнено вийшла вперед.
Вона сіла на табурет, і капелюх м’яко опустили їй на голову. Він одразу почав говорити в її думках:
— Ох, кого ми тут маємо… Дуже цікаво… Дуже цікаво…
Темрява в тобі… О, яка глибока! І сила… Хммм… Слизерин був би дуже радий мати тебе…
Селестіна напружилася. Вона подумки прошепотіла:
— Ні… Ні… Я не хочу йти в Слизерин… Я хочу бути хорошою… Я хочу боротися за добро…
Капелюх, здавалося, замислився. Він довго мовчав, а потім, ніби всміхнувшись у її голові, вигукнув:
— Грифіндор!
Велика зала вибухнула оплесками.
Селестіна зняла капелюх і майже побігла до столу Грифіндору, де старші учні вже плескали їй і кликали сісти поряд.
Але в її серці ще довго залишався тихий шепіт капелюха:
«Будь обережна, дівчинко. Світло і тінь завжди йдуть поряд…»
Селестіна сіла й посміхнулася. Вона знала: її шлях тільки починається.
І, ким би вона не була за походженням, своє серце вона обирає сама.
#3165 в Фентезі
#7071 в Любовні романи
#1767 в Любовне фентезі
Відредаговано: 06.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
