РОЗДІЛ 18

– Скільки у нас балів? – поцікавилась я, коли повернувся Еліот. – Чи може зачекаємо Мела?

– Він від Ванесси не відходить ні на крок, – зауважила Елла. – навіть не скажеш, що ще недавно він її ненавидів

– Вона його наречена, це його обов’язок, – знизив плечима Еліот.

– Ага, бачили ми той обовʼязок. – розсміялась Елла. – Очей не спускає з дівчини, це теж через обовʼязок?

– Озвучуй наші бали, – нетерпляче відповіла я. – Мелу розкажемо потім.

– У нас сорок шість балів. – з сумним виразом обличчя відповів Еліот.

– Зі ста? – не вірила Елла.

– Ні,  із пятидесяти, – розсміявся хлопець.

– Ти жартуєш? –з посмішкою запитала я.

– Не віриш, можеш піти переконатись, – образився Еліот. – Ми на третьому місці, тому маємо досить високий шанс на перемогу.

Вечір пролетів непомітно, мов ми забрели у магічний портал часу. Ми з друзями підкидали жарти, ділилися враженнями від попереднього випробування та влаштовували міні-сеанс обговорення наших сподівань і тривог на завтрашній день.

День другого випробування зібрав нас усіх в атмосфері напруження та очікування. Ми сильно хвилювались, адже ілюзії - це був для нас новий світ, яким ми мало оволоділи. Проте, серед нас було багато тих, хто вірив у наш успіх, у нашу здатність знайти в собі сили та розуміння ще невідомого. Ми підтримували один одного, обмінюючись настановами та побажаннями, і надіялись, що у нас вийде.

– Я не розумію, як ми повинні це зробити? – почувши наше завдання, запитала Елла.

Перед кожною командою з’явилось 4 ілюзії та один справжній викладач академії, ми повинні зрозуміти, хто справжня людина. Заборонено використовувати магію чи фізичний контакт. Найбільше балів, отримає команда, яка швидше вичислить викладача академії. Ми розглядали наші обʼєкти, намагаючись побачити хоч якусь підказку, та її не було.

– І як ми повинні зрозуміти, хто не ілюзія? – поцікавився Еліот. – Я в цьому нічого не розумію.

– Ми розуміємо не більше тебе, – відмахнулась Елла. – Мел… Мел!

– Що? – відволікаючись від думок, запитав Мел. – Ти щось казала?

– Нам потрібно оглянути кожного викладача, – скомандувала Елла. – Мел, ти оглянь ректора. Арі, на тобі професор Блеквуд.

– Ну дякую, – я не дуже зраділа такій перспективі.

– Ти знаєш його найкраще. – знизила плечима Елла.

– Я не в курсі чогось? – поцікавився Еліот.

– Не важливо, – відмахнулась я. – Це все в минулому.

Я підійшла ближче до ілюзії Алекса, і уважно оглядала, не відкидаючи можливості, що він може бути справжнім. Зовсім не маючи уявлення, як розпізнати ілюзію, я обійшла чоловіка по колу декілька разів, поки не наткнулась на одну деталь. Його шрам за правим вухом, зараз він знаходився за лівим. Хтось створив хорошу ілюзію та переплутав місце шраму. Я була впевнена на сто відсотків, що це не справжній Алекс.

– Блеквуд – ілюзія. – впевнено відповіла друзям.

– Це точно? – перепитав Еліот.

– Абсолютно. – сказала я та підійшла до інших ілюзій. – У вас які успіхи?

– Ніяких, – розчаровано протягнула дівчина. – Мел так поринув у думки про Ванессу, що не може визначити чи ректор справжня.

– Я не поринув ні в які думки, – буркнув хлопець. – Звідки я, по вашому, маю знати ректорку?

– Арі, глянь ще на Рейка. – Елла махнула рукою в сторону декана. – Я не можу зрозуміти чи він ілюзія.

Я підійшла до Елли та глянула на чоловіка, всі ці ілюзії були настільки схожі на справжніх людей, що я б ніколи не подумала, що це не так. Навіть професор Рейк виглядав копією себе, той самий строгий та холодний погляд.

– Я не знаю, не думаю, що він справжній. – сказала рижоволосій та вже збиралась підійти до іншої ілюзії, як браслет почав пульсувати. – Що за…

– Що таке? – запитав Еліот. – З тобою все гаразд?

– Так, голова просто закрутилась. – збрехала я та ще раз глянула на Рейка.

Я зробила крок в сторону від професора, як браслет знову запульсував. Невже це підказка, але якщо я помиляюсь?

– Декан, можливо, справжній, – сказала я друзям.

– Як ти це зрозуміла? –запитала Елла.

– Я не впевнена, але інтуїція підказує, що він не ілюзія. – як ще я повинна пояснити їм свою здогадку. – Але це не точно, тому можете оспорити мої слова.

– Я вірю тобі, Арі. – Еліот підійшов ближче та поклав руку мені на плече. – Якщо ти так кажеш, то ми тобі віримо. Я також голосую, що Рейк справжній.

Я кинула ще один погляд на декана, та помітила як його брови на секунду нахмурились. Він часто так робив, коли йому щось не подобалось. Не думаю, що той, хто створював ілюзії встиг запам’ятати цю звичку.

– Це точно Рейк, – вже впевненіше сказала я.

– Точно? – знову запитала Елла.

– Просто повір мені, – попросила я.