РОЗДІЛ 16

– Вітаю, адепти. – звернувся декан, поки ми готувались до чергової симуляції.

– Ви вирішили приєднатись? – поцікавився Мел.

– Вирішив дати вам підсумкове завдання. – відповів Рейк.

– Підсумкове? – здивувались ми. – У нас ще три дні практики.

– Деяким групам завдання я видам швидше, – пояснив професор. – але вам пощастило найбільше. Ви перші пройдете підсумкове випробування. Суть така, ви повинні працювати в команді, але вже без вашого керівника. Ви можете самі вибрати головного в вашій групі. Ви самі розділите обовʼязки та завдання. Основна ціль – кабінет Герцога. В його столі ви знайдете необхідний обʼєкт. Потрібно його дістати і вибратись із замку. Час виконання необмежений, та чим швидше ви виконаєте завдання тим краще. Якщо запитань нема, можете приступати.

Декан покинув кімнату симуляцій, а ми погружались в завдання, зовсім не знаючи, що нас очікує. Ми з'явилися на балу, облаштованому у величному замку, кожен вдягнутий у святкове вбрання, що відображало нашу елегантність та стиль. Нас розкидало в різні кутки зали, та ми швидко знайшли очима один одного. Елла стояла ближче до сцени, з якої от-от мав виступити герцог. Мел був ближче до виходу, ніби він повинен був перший покинути залу. Ерік та Леон, інші члени нашої групи, стояли біля столика з напоями. На сцену вийшов герцог:

– Шановні гості! – почав промову 80-річний дідусь. – Вітаю вас на нашому вечорі, що наповнений величністю та чарівністю. Нехай цей бал стане часом радості, веселощів та незабутніх зустрічей. Нехай кожен момент, проведений тут, буде сповнений магією, яка зігріває наші серця. Нехай ми знайдемо в цьому чарівному обіймі нових друзів та незабутніх вражень. Цей вечір належить вам, шановні гості. Насолоджуйтеся кожною митью та танцюйте під зірками, які свідчать про нашу велич та єдність. Запрошую вас відчути магію цього вечора разом із нами!

Ми з Еллою переглянулись, пробувати його звабити чи вивідати інформацію – ідея не з найкращих, що ми швидко зрозуміли. Але як нам дізнатись де кабінет? Запитати прислугу? Буде занадто підозріло. Думай Арі, думай.

– Прекрасно виглядаєте міледі. – прозвучав голос десь близько.

– Дякую, мілорде. – відповіла я, повертаючись до молодого чоловіка.

– Дозволите запросити вас на танець? – хлопець посміхався мені дуже щиро, тому відмовити я не змогла.

– Звісно. – відповіла я та прийняла руку юнака.

– Як вас звати? – поцікавився юнак, впевнено танцюючи.

– Аріанна, Аріанна Ренніс. – танець був надто активним, як тільки хлопець встигав говорити.

– А я Тім Келлі. – навіть не задихавшись, відповів Тім. – Сподіваюсь, тобі подобається наш замок? Дещо старомодно, та дідусю подобається.

– Ти внук герцога?! – здивувалась я.

– Ти не знала? – щиро здивувався хлопець. – Тоді мені приємно, що ти погодилась на танець, не знаючи хто я.

– А мені приємно з тобою познайомитись. – посміхнулась я.

Я розуміла, що це шанс виконати завдання, та не думала, що зваблювати та маніпулювати доведеться мені. Хоч це і симуляція, та хлопець був дуже милим, не хотілось його ображати.

– Що тобі подобається Аріанна? – запитав Тім і я зрозуміла, що це мій шанс.

– Взагалі, я обожнюю книги. – сказавши це, я зробила вигляд, що засмутилась. – Але в бібліотеках нічого толкового не знайдеш. Я б хотіла прочитати щось справді унікальне, таке, що майже ніхто не бачив.

– Ого, не думав, що леді так люблять книги. – здивувався хлопець. – Я пізніше запитаю в дідуся, можливо, він дозволить показати тобі свій кабінет. В нього там багато рідкісних книг.

– Справді?! Це було б чудово! – я радісно плеснула в долоні.

Думки хлопця на правильному шляху, лишилось прискорити його дії, і я в кабінеті герцога. Я відшукала очима Мела та натякнула, що потрібна його допомога. Хлопець швидко зрозумів мої погляди та наблизився.

– Мілорде, дозволите вкрасти вашу даму? – запитав Мел в юнака. – Я б хотів запропонувати леді прогулятись парком.

– Але я вже пообіцяв Аріанні показати кабінет герцога, тому знайдіть іншу даму. – хлопець вирішив не здаватись, і я зраділа.

– Але ви ж сказали, що лише запитаєте дозволу в герцога. – розчаровано сказала я. – Не думаю, що він дозволить невідомо кому заходити в його кабінет.

– Тоді ми не будемо питати. – твердо відповів Тім. – Я все таки спадкоємець, маю право водити кого захочу і куди захочу. Можемо вже йти. Ви не проти?

– Як я можу перечити майбутньому герцогу. – посміхнулась я. – Я з вами, мілорде.

Мел зловив мій погляд та зрозумів план. Зараз потрібно, щоб він зібрав групу та прослідкував за нами. Я постараюсь відволікати хлопця, та не знаю як довго зможу.

– Ти виріс у цьому замку? – я намагалась підтримувати розмову, поки ми йшли коридорами замку.

– На жаль, – відповів Тім. – Я б з радістю виріс в невеличкому будинку.

– Чому ти так кажеш? – не розуміла я. – Багато людей можуть тобі позаздрити.

– Вони просто не дорослішали під тотальним наглядом. – сумно посміхнувся хлопець. – А ось і кабінет дідуся.