РОЗДІЛ 12

Сьогодні був мій останній робочий день, і, як це часто відбувається, мене затримали на роботі. Потрібно було підписати всі документи та закрити всі питання перед звільненням. Поки я виходила з поліцейського відділку, пізнє зимове місто Блісбор здавалося дивовижною картиною: вулиці перетворилися на казкові алеї, вкриті білим снігом, а світло з величезних ялинок, розміщених по всьому місту, не дозволяло відвести погляд. На фоні темного неба воно сяяло, ніби вогники вночі.

Дорога до академії лежала через парк, який я вже добре вивчила за останні два місяці. Під шепіт холодного вітру і місячного сяйва, парк виглядав містично. І тоді, коли я була самотньою серед замерзлих кущів та гілок, назустріч мені вийшло троє чоловіків. Я постаралась обійти їх, та здається вони чекали саме мене. За час своєї роботи я прочитала безліч звітів про злочини в Блісборі, тому була добре ознайомлена зі станом справ у місті. Серед цих звітів були і ті, що стосувалися випадків, пов'язаних зі зловживанням темною магією. На жаль, я знала, що кількість жертв від цієї темної сили виросла до 10 осіб. Це були не просто статистичні дані для мене - за кожним числом стояли життя, які втратили своє майбутнє через жорстокість і безжальність магів.

– Що вам треба? – я зразу перейшла до справи.

– А дівчинка то з яйцями. – засміявся один з чоловіків.

– Затихни, Дак. – строго сказав інший, напевно головний серед них. – Нам потрібна ти, і ти підеш з нами.

– Чорта з два, – посміхнулась я, хоча серце билось надто швидко. – Думаєте, я так легко здамся.

– Не роби дурниць, – знову звернувся до мене головний. – нас троє, ти одна, краще не опирайся.

 Я рішуче вдарила одного з чоловіків в коліно, сподіваючись відволікти його, але це не було досить. Іншого я відправила закляттям, але знову зустріла протистояння. Перш ніж я встигла розібратись з останнім, він подув на свою руку, а дивний порошок полетів в моє обличчя. Не знаю, що це за суміш, за секунду моя магія покинула мене, залишивши мене беззахисною перед нападниками. Чоловік, якому я точно забезпечила тріщину в нозі, схопив мене зі спини та зафіксував мої руки.

– Може розважимось з нею, перш ніж везти її до боса? – почула я його противний голос в себе біля вуха.

– Пропоную, спершу розважитись зі мною. – почула я голос, якому зараз була дуже рада. – Чи ви можете втрьох нападати тільки на жінок?

Я не бачила професора Рейка, але чула шум позаду. Здавалося, він розбирався з одним із нападників. Я спробувала вирватись з захвату іншого чоловіка, але без магії це було важче. Декан це зрозумів, тому що в наступну секунду чоловік відлетів від мене на добрих 10 метрів. Залишився ще один нападник, я бачила рішучість професора коли він попрямував до нього. Та зловмисник не розгубився, з його рук зірвалась темна магія, що попрямувала до його напарників, а сам він розчинився в чорному порталі.

– Це був…? – не вірячи власним очам, запитала декана.

– Темний маг. – він підтвердив мої думки та повернувся до інших двох чоловіків.

– Вони мертві? – я вже знала відповідь, такою самою магією я колись вбила чоловіка, хоч і не знала, що роблю.

– Так, – відповів декан та повернувся до мене. – що вони від вас хотіли?

– Я не знаю. – швидко відповіла я. – Тобто вони хотіли мене кудись забрати. Сказали, що відведуть до якогось боса.

– Більше нічого важливого ви не запамʼятали? – уважно мене оглядаючи, продовжував ставити запитання.

– Нічого. Ми можемо звідси піти? – я не хотіла залишатись з двома трупами посеред парку.

– Я вже викликав патрульну службу. – пояснив Рейк. – Вони скоро будуть. Краще скажіть, що ви робили так пізно в парку самі.

– Я поверталась з роботи. – я знизала плечима. – Сьогодні був мій останній робочий день, і я затрималась.

– Мені здавалось, навчання в академії не потребує оплати. – нагадав мені декан.

– Я не тільки заради грошей працювала. – заперечила я. – Це непогана практика для мене.

– Яка практика? Гратись з паперами з ранку до вечора? – розізлився Рейк.

– Звідки ви…

– Ви не знаєте, яка зараз ситуація в місті? – його голос звучав все холодніше. – Ви вирішили гуляти вночі, коли майже кожного тижня знаходять нові трупи?!

– Я не гуляла вночі! – розізлилась я також. – Це був перший раз, коли я затрималась на роботі.

– Він міг стати вашим останнім! – не заспокоювався декан.

– Пробачте, що перериваю, але мені потрібно вас допитати. – до нас наблизився чоловік в формі патрульного і звернувся до мене.

– Тільки швидко, – сказав йому Рейк. – адептці потрібно повертатись в академію.

– Звісно, сер. – здавалось чоловік сильно поважав нашого декана або боявся, а можливо й обидва варіанти одразу. – Розкажіть, будь ласка, як все відбувалось…

Я переказала патрульному все, що відбулося, не уточнюючи лише причину нападу цих трьох чоловіків. Чи могли вони знати, що я темний маг? Можливо, але якби вони хотіли мене просто вбити, то я б була вже мертвою. Мені варто бути обережнішою, люди не повинні дізнатись, що я темний маг.