РОЗДІЛ 1

Під тінню високих дерев, які обіймали своїм старовинним листям, моя душа мчалась крізь лабіринт густих зарослей лісу. Гілки, ніби жадібні руки, намагались висмикнути свій слід на моєму обличчі, залишаючи невиразні краплі крові в обмежених промінчиках сонця. Мокрий мох, невпинно ховаючи своє вологе обличчя, таїв під ногами ляльковий танок, неспроможний дозволити мені рухатися швидше.

За моєю спиною чувся виривистий топіт та крики, які вибухали серед тиші лісового світу. Шестеро кремезних чоловіків, втомлені, але непохитні в своїй впертості, намагались доторкнутися до тіні, яку я залишала за собою. Чи то через мокру землю, що ліпилася до моїх ніг, чи то через мої доволі мініатюрні розміри, вони здавалося, впіймали великий, але нестримний вітер, який пронісся серед лісу.

Ліс обтяжено зітхав від нашої гонитви, а кожен мій крок ставав відгуком на його давніх стежках. На мить стихла природа, ніби зупинена в очікуванні результату цього непередбаченого змагання.

Моє серце в справжньому танці, безрозсудно та шалено, вибивалося у моїх грудях, а легені мої здавались на межі виснаження, мов неспроможні вдихнути повітря. Мрія відпочити хоча б на хвилинку навіть не здійснилася, адже ліс відступив назад, випускаючи мене на невеличку поляну. Золотиста трава танцювала від погойдувань вітру, а аромат квітучих трав заповнював повітря. Я б навіть задивилася на цю природну картину, якби не преслідувачі, чиї тіні тягнулися за моєю спиною, намагаючись впіймати мене в свою пастку.

З краю поляни відкривався вражаючий краєвид, де гори грали у відтінках фіолету та голубого, а річка вививала свої сріблясті ланцюги серед зелених долин. Та при цьому кожна втрачена секунда могла стати останньою. Шум переслідувачів наближався, а переді мною тільки прірва – звідки порятунку чекати не варто. Ріка шуміла внизу, олень граціозно випивав воду біля її берегів, а пташки в небі кружляли, викладаючи свої пісні на шкіряних струнах вітру.

На мить я втратила свою мету, миттєво забувши про всі попередні страхи. Я ризикувала життям багато разів, але на цей раз здавалося, що шанси на порятунок розтануть, як ранкова імлиста димка. Оглянувшись на ліс та тіні чоловіків, що виходили з його темряви, я взяла глибокий вдих повітря, відчувши, як воно наповнює кожен куточок моїх легень, і пригнула вниз, на зустріч невідомому, готова зухвало покинути цей світ.

Ви, можливо, замислитеся, хто я і від кого тікаю. Це складна історія, повна тривоги та непередбачуваних поворотів, але якщо ви готові, я розкажу вам. Почнемо з простого – я живу в світі, де кожен крок насичений магією, де істоти добрі та злі, миролюбні та жагучі до влади, ткають свої історії в густині часу. Тут маги і люди, обійняті чарівністю, поділені на чотири королівства.

На півдні мешкають гобліни, самотні й відгороджені від світу, але якщо вам вдалося завоювати їхню довіру, вони стають найнадійнішими друзями. На сході залишилося мало тролів – вони непривітні, і краще уникати їхнього шляху. А на заході розцвітають лісові феї – вродливі та добрі істоти, поки не зачіпаєш їх рослини. Тоді вони можуть перетворитися на вибухові бурі своєї образи. На півночі ж знаходиться королівство людей та магів, про яке я вам розкажу детальніше.

Дозвольте мені занурити вас глибше в минуле – близько 25 років тому у королівстві людей маг Деріус Реддік виявив нове джерело магії. Витративши величезні кошти королівства, він вирішив перевірити його ефективність. Але одного разу виникла розбіжність з королем. Висока особа вимагала негайних експериментів, але Деріус переконував, що це надто небезпечно.

Короля Роддеріка можна зрозуміти – його дружина, вичерпавши свій магічний резерв, помирала. Деріус провів нічний ритуал, подробиці якого, залишаютьться таємницею. Але та ніч змінила все. Сили Деріуса зросли вдесятеро, а його жага до влади розцвіла, як весняна квітка. Король вигнав мага з королівства, чим ще більше розлютив його. Пройшов місяць, і королева померла, залишивши двох синів. Згодом Деріус зібрав армію, зміцнивши свою владу та наповнив світ хвилями болю, ненависті та безнадії.

Проте в нашій темряві зійшла світлота, або, краще сказати, король Роддерік.  Змігши втекти з темниці, в якій він провів чотири роки, він знайшов одного з найсильніших магів в королівстві. Про що вони домовились досі невідомо, та одного вечора знайшли тіло Темного Володаря поряд з тілом короля Роддеріка в тронній залі. В короля з живота стирчав кинджал, в Темного Володяря ж була ідентична рана на животі. Кажуть їхні тіла були звʼязані, помер один, загинув і інший. Сам маг, в якого був король, відмовляється щось коментувати. Тої ночі світ звільнився від темної тиранії. Зараз на троні сидить молодший син Роддеріка, а старший, говорять, допомагає йому в управлінні.

Запитаєте, яке відношення це має до мене. Все просто і водночас складно. Мене звати Аріанна Ренніс, але це прізвище належить моїй матері. Давайте знайомитися правильно - Аріанна Реддік. Я донька Темного Володаря - Деріуса Реддіка, людини, яка принесла в цей світ багато болю та ненависті. Пройшов 21 рік з часу його смерті, але ненависть людей до нього не згасає. Я його єдина спадкоємиця, про існування якої 5 років тому ніхто не підозрював.

Я виросла, переконана, що моя мати померла від хвороби, а батько кинув її коли вона завагітніла. Я прожила в інтернаті серед інших сиріт, де діти ділили свої власні долі та таємниці. Але все змінилося, коли мені виповнилося 16 років. У мені прокинулась магія, потужна та таємнича, якою володів лише один чоловік у світі. Тим чоловіком був мій батько, Деріус Реддік.

Його смерть залишила темний слід на моєму імені. Він був Темним Володарем, правителем, що приніс страх і муки світу. Та для мене, він був просто батьком, якого я ніколи не знала. Моя магія відкрила таємницю мого походження, але також поклала на мої плечі велику відповідальність.