Епілог

Минув рівно рік з того дня, коли вогонь ледь не стер чарівний ліс із лиця землі. Тепер, дивлячись на зелені пагорби, важко було повірити, що тут колись панувала смерть.

​Лілія стояла на терасі невеликого дерев’яного будинку, збудованого прямо серед гілок Прадавнього Дерева. Вона вдихала аромат лілій, які тепер цвіли цілий рік. Її магія стала спокійною і глибокою, як озеро. Вона більше не була просто людиною — вона була серцем цього лісу.

​З боку селища до лісу йшла група дітей. Вони не несли сокир чи пасток. У їхніх руках були кошики з насінням квітів та хлібом для лісових звірів. На межі лісу їх зустрів Тимко (Лис). Він більше не ховався в тінях. Перетворившись на рудого хлопця в яскравому каптані, він весело щось розповідав малечі, ведучи їх до «Стежки Знань», де Лев (Олень) навчав людей розуміти мову трав.

​— Ти знову замислилася, — почувся тихий, оксамитовий голос за її спиною.

​Лілія посміхнулася, відчуваючи знайоме тепло. Ян підійшов і обійняв її за плечі. Його срібне волосся було перехоплене тонкою стрічкою, а в очах більше не було й крихти колишнього льоду. Тільки безмежна ніжність.

​— Я просто згадувала, як ти вперше назвав мене «крадійкою сили», — пожартувала вона, повертаючись у його обіймах.

​Ян тихо засміявся і притиснувся своїм лобом до її.

— Я був дурним птахом, засліпленим горем. Ти не вкрала силу, Ліліє. Ти повернула лісу те, чого йому бракувало сотні років — здатність прощати.

​Він простягнув руку, і на його долоню сів білий журавель. Птах коротко курликнув і злетів у небо, кружляючи над лісом.

​— Марко знову змагається з хлопцями з села у силі? — запитала Лілія, почувши далекий дружній гуркіт та сміх.

— Так, — кивнув Ян. — Він тепер найкращий вчитель оборони для людей. Навчає їх захищати ліс від тих, хто ще не зрозумів істини.

​Мир був крихким, але він був справжнім. Між світом людей і світом духів більше не було стіни — був міст, і цим мостом була їхня любов.

​Лілія подивилася на Прадавнє Дерево. Їй здалося, що на одній з високих гілок вона на мить побачила сріблясте сяйво і довгі вуха. Майстер Ол спостерігав за ними. Він був задоволений. Його останній урок був вивчений на «відмінно».