4 Настя

Не скажу що пручалась. Лиш обтрусилась, ступаючи ближче до  потрвскуючого у полум'ї віття. Розправила плечі, стискаючи в руці переданий війтом оберіг від нечистої сили. На натовп я не озиралась, слухала у пів вуха як гомонять люди за спиною. Мама щось голосила. Але її голос віддалявся.
- Сюди іди красавиця, - солдат в червоній, як кров формі, поманив мене рукою, відставляючи рушницю до карети.
Я покірно підступила ще ближче. Було страшно. До дрижаків. Бо не знала чого чекати далі. Всі обіцянки війта розсипались в трину. Сутінки спускались на ліс, ставало все холодніше, і навіть тріск вогнища і жар що йшов від палаючих гілок, не розганяв мороз, який здавалось лизав оголені ділянки шкіри шершавим язиком.
- Ваша світлість! - чоловік стукнув кілька разів кулаком по дверцятах карети. А потім узяв з облучки задубілу мотузку, і повернувся до мене: - Руки давай.
Я мотнула головою відступаючи.
- Не треба зв'язувати, я сама піду, - запевнила його.
- Сказано руки звязати! - він підступав, я задкувала. Вже роздумувала, що геройств на сьогодні досить. Все іде не за планом.
Солдат поліз за пазуху, зупинившись. Я вирішила що він ідею зв'язувати мене відкинув. Чоловік дістав кисет, підніс до рота, дмухнув. В мій бік полетіла хмаринка попелястого зілля.
Я закашлялась. Коли противні часточки трав потрапили в ніс і легені. Миттю накотилась слабкість. Звичний хурделичний коловорот в грудях кудись дівся, наче розсипався міріадами сніжинок, м'яких і нешкідливих. А солдату тільки того і треба було — обмотав мене мотузкою, міцно стягуючи руки до тулуба, закріпив вузли, так що я навіть поворушитись як слід не могла.
Все виглядало так, ніби його готували для того, щоб знешкодити відьму. Готували до полювання на мене — інших відьом в селі вважай і не було.
Тут то мене і почала точити паніка. Але звичного відчуття контролю над морозною стихією більше не було.
Я так борсалась, що не відразу втямила — до нас приєдналась ще одна людина. Огрядна тінь заступила вогнище.
- Веди її, - голос здався знайомий, так що я навіть кволі спроби звільнитись припинила, і в усі очі витріщилась на барона Вєльського. Половина обличчя у нього була перемотана, так що видно було тільки одну щоку — і ту синю, наче по ній ногами били. Червоне запливше око зловісно блиснуло.
Мене смикнули за мотузку, змушуючи рухатись. Я все ще чхала, очі сльозились, дорогу майже не розбирала. Та йшли ми не довго, по рипучому невисокому замету. Добре, що хоч холод я не сильно відчувала. За моєю спиною важко сопів і стогнав барон, намагаючись поспіти за ходою свого посіпаки.
Біля дерева на галявині було вже витоптано — схоже місце барон підібрав ще за дня. Стало гірко за дії війта — обдурив він і мене і селян. Знав вже що так буде, але наплів всім, що зі мною нічого не станеться.
- Що ви Герасиму пообіцяли? - я борснулась до Вєльського демонструючи свою зневагу.
- А ти геть дурепа, - він усміхнувся, що виглядало дуже некрасиво. - Не про те печешся, відьма.
- А про що мені пектись? - я не втрималась і плюнула барону під ноги.
- Що здохнеш тут в лісі, якщо не будеш мене благати на колінах забрати тебе, - він обперся на свою тростину, я навіть позу прийняв величнішу.
Мені стало навіть смішно. Певно якийсь механізм самозбереження вимкнувся, раз страх відступив. Я вже не боялась ні ночі на морозі, ні вовків, ні навіть господарки лісу. А тим більше не боялась жалюгідного барона, що змусив війта обдурити селян.
- Перед тобою я на коліна не встану, - відповіла, шморгаючи носом.
- А вибір у тебе невеликий — замерзнути в лісі, чи служити мені на моїх умовах, - барон все ще чекав моєї покірності. - Я можу бути справедливий. І як будеш покірна навіть забуду про твою витівку з магією. Про цяцьки та шовки забудь, але...
я не дослухала, сіпнулась до дерева натягуючи мотузку.
- В'яжіть мене вже, та забирайтесь! - кинула не обертаючись.
- Савелій! Роздягни відьму! - заверещав барон. Його голос зірвався на фальцет.
Я не пручалась, коли з мене впали мотузки. Чекала, коли здеруть з мене кожух, в надії, що без важкого одягу буде легше втекти. Авжеж здаватись так легко я не планувала. Покірно, як ягня дати прив'язати себе — це не про мене.
Савелій висмикнув з моїх пальців мотузку з оберегом, і далеко закинув її в кущі. Потім стягнув і кожух. Я тільки того і чекала. Поки солдат тримав верхній одяг, я зірвалась на біг з місця. Дременула так, як ніколи не бігала, через кущі, не зважаючи на віття що шкрябало і било по обличчю, легені рвало від зілля проти відьом, в голові пульсували червоні спалахи. Але я бігла, як мені здавалось дуже швидко.
Поки в спину не вдарили, і земля та сніг стрімко не полетіли мені в обличчя. Від удару обпекло руки, які в ту ж мить і заніміли. Савелій смикнув мене за волосся, піднімаючи.
З очей знову градом покотились сльози. Спроби відбитись просто розтанули від того болю, що я відчувала.
Ніколи в житті над мною не чинили насильство, тому неочікуваний напад просто паралізував. Я покірно йшла як на повідку, проклинаючи свої довгі коси, які стали надійними мотузками для ката.
За кілька кроків ми вже знову повернулись на галявину перед розлогим дубом. Де мене відразу почали прив'язувати до дерева, щоб не тікала.
- Звідси не втечеш, відьма, - барон тримався на відстані, але коментувати не забувався нічого. Сичав, як змій. - Без своєї сили — ти нікчемна баба.
Савелій почав зрізати з мене одяг, вбивши надію, що я не замерзну. Стягнули валянки, панчохи, змусив стояти босими ступнями на снігу. Холод поволі лоскотав пальці, але це зараз, а через годину я вже не відчуватиму ніг. Обмороження було вірним, як і те, що з цієї пригоди я не виберусь неушкодженою.
За кілька митей я вже стояла оголена, обмотана мотузкою, і поволі починала тремтіти від холоду.
- Що скажеш тепер, Настя? - барон наблизився на відстань витягнутої руки.
На галявині вже було темно, тільки місяць висвітлював його роздуту пику, кидаючи глибокі тіні чоловіку за спину.
- Гори в пеклі, - видихнула я.
- Я ще можу передумати, - продовжив барон. - Тільки попроси гарненько.
Заплющила очі, щоб не бачити його мерзенну постать.
- Ну що ж, гарної ночі, - Вєльський завовтузився. Я зиркнула на нього знову, щоб побачити як він йде геть, відкидаючи рештки мого одягу палицею.