4.6

Одяг та їжу мені принесли вже за кілька хвилин, наче усе було заготовлено, а німа дівчина тільки й чекала наказу.

День рухався до логічного завершення, і мене знову лишили одну в кімнаті. Та зрештою я піднялась на ноги, тримаючись за стіну, зробила кілька кроків. Кожен рух відгукувався болем у нозі, але я стискала зуби та продовжувала.

Незабаром, виснажена болем та слабкістю, повернулась на своє жорстке незручне ліжко та забулася сном.

А розбудив мене стукіт ніжок стільця. Відкривши повіки, побачила як Рокко зручніше влаштовується навпроти мене. Повільно сіла та вирівнялась.

— Сьогодні ви рано, — промовила, не заглиблюючись у деталі. Не вказувати ж мені цьому чоловікові на те, що він взагалі не міг зайти так просто до кімнати де спить аристократка? В будь-якому випадку це безглуздо. Ми зараз не в королівському палаці, а якщо б і були, то Рокко давно бачить на своїй голові корону.

— Можливо, у вас не так багато часу, як ви думали, леді, — він криво посміхнувся, пробігши поглядом по моєму волоссю та підборідді.

Схиливши голову набік, я задумливо придивилась до візаві.

Є щось однакове в чоловіках, що мають владу. Якась дивна, в дечому ірраціональна, і трохи наївна впевненість, що сама природа буде крокувати назустріч, якщо купка людей дослухається до їхніх слів. 

І Рокко, і змовники у столиці, вже розписали мене у своїм планах. І не тільки мене, а й ненароджену дитину Асгейра. Для них маленьке життя в моєму лоні було просто змінною в їхньому плані, кількома рисками чи навіть простою цифрою в зашифрованих посланнях одне одному.

Жоден з них не думав, що риски, набуваючи плоті, крові та духу, припиняють підпорядковуватися простій математиці.

На моїх вустах розцвіла отруйною квіткою посмішка:

— Я встигла подумати, лорде.

Він глянув на мене зверхньо, цілком впевнений в тому, що контролює ситуацію:

— І що ж ви скажете?

Мені хотілось сказати, що незабаром він поплатиться за той ніж, який встромив мені в ногу. Він проситиме пробачення за свій тон і за нахабну пропозицію зробити його своїм королем. Коли Асгейр дістанеться до нього і завершить те, що колись не довів до кінця, Рокко спершу благатиме мене про милість, а потім попрощається з головою.

Але я промовчала. І не тому, що вірила ніби-то Асгейра спіймали. Ні, більше ніколи я не поховаю подумки свого чоловіка, поки не побачу на власні очі його мертве тіло. Та навіть коли руками відчую холод його шкіри та відсутність серцебиття, ніщо не зможе змусити мене зрадити його.

Ні, я промовчала з іншої причини.

— Я згодна на вашу пропозицію, — кивнула, сховавши погляд. Рокко задоволено засопів, і я додала: — І саме тому ви маєте негайно відвести мене до фортеці, куди втік Торгнір Гунар.

Підняла очі, зирнула на Рокко з-під лоба. Той здивовано скинув брови та затамував подих.

— Про що ви зараз кажете? — насупився він. Серйозно дивлячись на йому в очі, я глумливо спитала:

— А як ви збиралися відновити Ольдовію? Адже чудово розумієте, що ані король, ані барони, просто так вам її не віддадуть. На допомогу Гунарам прийдуть війська з островів Хасло. А барони намагатимуться вбити короля до того як жителі островів зберуть армію та дійдуть на допомогу. Якщо ви збирались скористатися ситуацією і напасти, поки ці дві сили бʼються за престол, подумайте трохи довше: ви отримаєте тимчасову перемогу, яку в вас дуже скоро забере новий монарх Мілаїри. 

З кожним словом обличчя Рокко все більше сіріло. Очі потемніли, наче вкрилися плівкою, брови зсунулися до перенісся, розсішки його двома глибокими зморшками.

Мій голос лився монотонно, майже беземоційно.

— Навіть якщо зараз ви зможете вибороти частину колишніх земель та закріпитися на них, то нова влада, що встановиться в Мілаїрі, не спустить вам цього з рук. Торгнір або ж якийсь барон, оговтавшись після міжусобиць, згадає, що взагалі-то Олдьовія це його законні території по праву сили, і знову піде війною. Чи встигнете ви за такий час зібрати армію, відновити казну, на понівечених виснажених землях, щоб протистояти їм?

Рокко заскреготав зубами. На обличчі випнулись жовна від напруги.

Він чудово знав, що я маю рацію. І це було найобразливіше.

— У вас інша пропозиція? — спитав він вороже. Мені здалось, що ледь стримався, щоб не висловити мені все, що про думає насправді. Але чоловік кинув короткий погляд на мій живіт, зробив глибокий вдих та опанував себе.

Я ж ласкаво усміхнулась. Поклала руку під ребра, погладила, наче не знала, що моє тіло не впоралось з усім тим, що впало на мене. Наче не було тих кривавих слідів на штанях, і болю, що різав зсередини.

— У мене кращий план, — промовила впевнено. Уважно придивилась до обличчя Рокко: — Ви відведете мене до Торгніра Гунара, поки туди не встигла дійти армія баронів. Мені треба потрапити у місто та поговорити з королем. А краще витягнути його геть з фортеці, поки її не оточили.

— Навіщо вам король? — підозріло спитав Рокко і скривився, наче вже жалкував, що забрав мене собі, а не здав мілаїрцям. Але я спокійно продовжувала:

— Бо ми можемо допомогти йому повернутися на трон, — знизила плечима, стежачи за тим, як на обличчі Рокко зʼявилась химерна емоція. Він ніби раптом виявив, що розмовляє на філософські теми з брудною ганчіркою.

— З якого дива нам допомагати Торгніру повертати трон?

— Бо барони для вас набагато страшніші, Рокко. На них у вас немає ніяких важелів тиску. Навіть якщо зараз ви втрутитесь. Не важливо що саме зробите: допоможете у штурмі фортеці або ж повернете мене. Вони все одно позбудуться вас.

— Думаєте, що король так не вчинить? — саркастично перепитав Рокко. І я могла зрозуміти його емоції та недовіру. Зробила круговий рух долонею, притискаючи тканину сорочки до шкіри живота.

— З вами — вчинить. Але зі мною — ні. Не з тією, хто може заручитись підтримкою ханства. Не з тією, хто носить його племінника.

Рокко міцно стиснув губи, відхилився. Тепер оглянув мене прискіпливіше, наче я змінилась за кілька секунд.