4.5

За дверима почувся гуркіт, невдоволений чоловічий голос щось глухо сказав, але я не розібрала слова. Моєю увагою повноправно володів чоловік, що сидів навпроти. Деякий час я міркувала над його словами, а він терпляче чекав, даючи змогу звикнути до нової інформації.

Після того як Асгейр поклав Ольдовію до ніг брата, пройшовшись королівством як кривавий смерч, лишилось достатньо аристократів, які тікали геть та переховувались від Білого Ката на околицях. Такі як Рокко. Асгейр не витрачав на них час, шукаючи того, за ким полював насправді — Оттавіо де Фіцваля.

Аристократи, що вижили, не змогли, а може і не схотіли, вчасно об’єднатися, щоб спробувати дати відсіч ворогу або ж вести партизанську війну. Таких хоробрих були одиниці, і армія Мілаїри швидко їх вгамувала.

Таким як Рокко довелося присягнути на вірність Торгніру Гунару, скласти зброю та служити новому пану. Їхні власні загони тепер підпорядковувались баронам, які були призначені відповідальними за землі колишньої Ольдовії. І мені здавалося, що новий устрій досить міцний.

Але тільки зараз я усвідомлювала, що сталося насправді.

Серед баронів Мілаїри ширилося обурення — не всім дісталися нові землі. Король нагороджував вірних та ігнорував тих, кого вважав ненадійним. І цим ще більше створював між ними прірву.

Схоже, що деякі з них вирішили згуртуватися з колишніми аристократами Ольдовії, щоб заручитися підтримкою їхніх армій та скинути короля. 

І Рокко цим скористався, але… 

— Зрадник зрадив, — промовила я задумливо, опускаючи голову. — Як неочікувано.

— Скоріше, я просто двічі зрадив ворога, — посміхнувся чоловік. — Вони мілаїрці та не заслуговують нашої вірності.

— Але вони дали вам владу, — нагадала, продовжуючи прокручувати у голові відомі мені факти. Рокко тихо розсміявся:

— Дали. І це їхня помилка. Вони дали мені не те, на що я розраховував. Коли я погодився на союз з баронами проти Торгніра, вони обіцяли віддати нам землі від Монтанарі до Валуа, щоб ми могли там панувати, — він насупився, склав руки на грудях та глянув у вікно: — Але згодом моя людина побачила документи, які вони готують: вони не збираються задовольняти мої вимоги. Вони хочуть розділити Ольдовію між собою.

— І це теж дуже неочікувано, — кивнула я, викликавши зневажливе пирхання у Рокко. Схиливши голову до плеча, уточнила: — Адже у плані баронів, а згодом і у вашому фігурувала інша жінка, правда?

Рокко примружився, уважно дивлячись на мене. Відповів обережно, наче говорив з отруйною змією:

— Так. Вони розраховували на Домініку-Франческу.

— Вона і вам була б вигіднішою, — спокійно погодилась я. — Аристократи Ольдовії охочіше визнали б її як нову королеву, адже вона прямий нащадок минулого короля. Але Болдр виявився розумнішим. Він не дозволив їй завагітніти, а от мене підставив. На що, цікаво, розраховував він?

— Цей блазень, — Рокко скривився, очевидно згадавши другого принца. — Він бридкий наче слимак. І його люди такі самі: слизькі та хитрі, постійно лізуть усюди.

— Це вони дізналися про змову? — зацікавилась я. — Адже за вашим планом усе мало б відбуватися набагато швидше та несподіваніше? Жоден з Гунарів не мав втекти з палацу. А тут цілий король…

— Нічого страшного, — ображено запевнив мене Рокко. — Торгніра знайдуть та вб’ють. До фортеці, в якій він може сховатись, вже йде армія. Столиця захоплена. Тепер питання лиш втому, що зробите ви. Можете зникнути та дати баронам змогу розпочати громадянську війну, з’ясовуючи чия дупа краще підходить для сидіння на троні, або ж можете рушити до них, народити дитинку та померти, щоб гарантувати мир Мілаїрі. Може це королівство вже стало вам рідним, пані? Хоча, знаєте, — він удав, що задумався. — Навіть якщо якийсь з баронів поведеться на вашу красу та вигадливість, і зробить королевою, навряд вони помилують Коррадо де Валуа. Він все ж повноправний спадкоємець герцога та володар півночі. Готові пожертвувати його життям?

Мої пальці мимовільно стиснули тканину штанів. Погляд Рокко метнувся до них.

— Або ж можете, — голос став вкрадливим та тихим: — Доєднатися до нас. Згадати, що насправді ви ольдовійка. Дружина герцога та хоч і далека, але родичка короля. Так, не буду брехати, Домініка-Франческа була б кращою кандидатурою, але вона не має такого досвіду та розуму, що є у вас. Я пропоную вам справедливість, Резедо-Сандро. Пропоную повернути собі Ольдовію і не боятися за життя пасинка та жителів Вомон-ле-Тіссен. Пропоную збудувати королівство, про яке ви мріяли.

Я поволі розтягнула вуста в кривій посмішці.

— Про яку мріяла? — спитала пошепки. — Тобто без Діла? Без жерців, які перевіряють дівчат на цноту перед весіллям? Без книжок, які навчають жінок прислужувати та коритися чоловікам, терпіти зради та побої? Ви точно пропонуєте мені це?

Рокко міркував майже пів хвилини, дивлячись мені в очі, та зрештою відвів погляд.

— Ви вже надто перейнялися ідеями Мілаїри, — зітхнув приречено. — Не думаю, що готовий погодитися на усе, але пропоную розглянути варіанти.

Я подалась вперед, зазирнувши йому в обличчя:

— Ви хочете зробити мене королевою, Рокко. А кому ж відводите місце короля поруч зі мною? Королева самостійно не може правити королівством, як каже Діл.

Він усміхнувся, відбив пальцями по нозі швидкий ритм та сказав саме те, що я очікувала почути.

— Вашим королем буду я, Резедо-Сандро. Як людина, яка змогла повернути вам трон та вільну Ольдовію.

Від цих слів спиною пройшлась холодна хвиля. Я дійсно надто перейнялась волелюбними ідеями. А можливо, мені завжди були огидні заповіді Діла. Колись мені довелося змиритися з тим, що чоловіки вирішили за мене з ким мені жити та спати, але зараз одна тільки думка змусила мене похолонути та відчути відразу до цієї людини. Він вже все вирішив для себе. Він виходив з розрахунку, що в ольдовійської жінки не треба питати згоду.

Мені вдалось лишитися байдужою ззовні, та одне питання все ж наважилась поставити: