Розділ 6

Міра : 

Перші промені сонця почали пробиватися крізь смог мегаполіса, забарвлюючи скляні стіни «Nordic Stone» у ніжно-рожевий колір. Ми з Каяном усе ще стояли на балконі. Світ навколо завмер у тому короткому моменті, коли ніч уже пішла, а день ще не встиг наповнити вулиці шумом машин.

Я відчувала втому, але це була приємна втома переможця. Магія в моїх жилах більше не вирувала, вона текла спокійно, наче глибока річка.

— Твоя мама... вона дуже мудра, — раптом сказав Каян, не повертаючи голови. — Я відчував її погляд. Вона не просто дивилася, вона бачила нас наскрізь.

Я посміхнулася, згадуючи маму Еріку. Вона завжди знала, коли мені потрібна порада, а коли — просто тиша.

— Вона — серце нашого лісу. Мама каже, що справжня сила не в тому, щоб зламати ворога, а в тому, щоб захистити те, що любиш.

Каян нарешті повернувся до мене. Його бурштинові очі в світлі ранкового сонця здавалися прозорими, як мед.

— Раніше я думав, що моя доля — бути тінню, яка вічно тікає. Але сьогодні, дивлячись на твою сім'ю, я зрозумів: я хочу мати щось, що варто захищати.

Він простягнув руку і обережно торкнувся моєї щоки. Це був жест такої щирості, що в мене перехопило подих. У цьому дотику було все: і вдячність за порятунок, і обіцянка бути поруч, і те саме перше кохання, яке ми щойно відкрили.

— Ти вже маєш, — прошепотіла я, накриваючи його долоню своєю. — Ти тепер частина нашого «магічного літопису». А ми своїх не покидаємо.

Еріка : 

Я спостерігала за ними, стоячи біля Марка. Ми вже не ховалися, просто давали їм цей час. Наші діти виросли за одну ніч. Міра знайшла свій баланс, а Лео — зрозумів відповідальність лідера.

— Глянь на них, — Марк обійняв мене за плечі. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася міць Альфи, яка повернулася. — Ми виховали справжнього Протектора.

Я кивнула, відчуваючи гордість. Міра, моя маленька рись, яка ще вчора ганялася за сонячними зайчиками, сьогодні врятувала наш рід. І вона зробила це так, як і належить справжній жінці нашої родини — з любов'ю та вогнем у серці.

— Це лише початок, Марку, — сказала я. — Попереду ще багато сторінок. Але сьогодні ми можемо бути спокійними. Наше майбутнє — у надійних лапах.

Сонце остаточно піднялося над містом, висвітлюючи фігури дівчини та крилатого вовка. Вони дивилися вдалину, туди, де за межею бетону починався їхній рідний магічний ліс. Вони були молоді, сильні та закохані. І жодна тінь у світі більше не могла згасити те світло, яке вони запалили разом.