Розділ 3

Міра : 

Нічний ліс дихав мені в спину. Я летіла між деревами, ледь торкаючись землі. Мій внутрішній звір — суміш граційної рисі та могутнього барса — вимагав дії. Я відчувала, що Тіні на галявині були лише димовою завісою. Справжня загроза ховалася десь глибше.

Я зупинилася біля Срібного Струмка. Тут магія нашого клану була найсильнішою, але зараз вода здавалася каламутною, ніби хтось влив у неї чорнило.

— Виходь, — кинула я в порожнечу. — Я знаю, що ти не пішов разом із тими вовками.

З-за товстої старої ялини вийшла постать. Це не була Тінь. Це був хлопець, на вигляд лише на кілька років старший за мене. На ньому був темний плащ, а очі світилися дивним бурштиновим світлом, зовсім не схожим на наше сімейне срібло.

— Спадкоємиця рисі, — тихо промовив він. У його голосі не було ворожості, лише якась дивна втома. — Ти швидша, ніж розповідали. Але твоя сила занадто яскрава. Ти засліплюєш сама себе.

— Хто ти такий? — я випустила кігті, готуючись до стрибка. — І що ти зробив із водою?

— Мене звуть Каян. І я тут не для того, щоб битися, — він зробив крок назад, показуючи порожні долоні. — Тіні, яких ви щойно розвіяли, — це лише дрібні паразити. Справжній Мисливець за Тінями вже тут, у місті. Він шукає серце вашого лісу, Міро.

Я напружилася. Звідки він знає моє ім’я? Мама і тато завжди вчили нас бути обережними з тими, хто знає про нас більше, ніж ми про них.

— Чому я маю тобі вірити? — я відчула, як навколо моїх ніг починає клубитися холодний туман — магія барса вимагала захисту.

— Бо якщо ти мені не повіриш, до ранку від вашої магічної мережі не залишиться нічого, — Каян підійшов до води і опустив у неї руку. Чорнота миттєво зникла, розчиняючись у прозорих хвилях. — Я — вигнанець із того самого ордену, який випустив Тіней. Я знаю їхні слабкості.

Я дивилася на нього, намагаючись відчути брехню. Моя інтуїція рисі мовчала, а це означало, що він або каже правду, або занадто професійно бреше.

— Добре, Каяне. Припустимо. Якщо Мисливець уже тут, де він вдарить наступним? — я трохи розслабила плечі, але кігті не ховала.

Хлопець подивився в бік міста, де над горизонтом височів хмарочос «Nordic Stone».

— Він не піде в ліс. Він вдарить по серцю вашої цивілізації. Він іде за твоїм батьком, Міро.

Мій подих перехопило. Марк був найсильнішим перевертнем, якого я знала, але Тіні — це була магія іншого порядку.

— Лео! — крикнула я в ментальний зв'язок, але у відповідь почув лише тихий білий шум.

Зв'язок було розірвано.

— Ми запізнюємося, — Каян обернувся на величезного чорного вовка з крилами, що нагадували воронячі. — Сідай, якщо хочеш встигнути.

Я не вагалася. Якщо татові та Лео загрожувала небезпека, я була готова об'єднатися навіть із ворогом. Я обернулася на рись і одним стрибком опинилася на спині дивного звіра. Ми злетіли в нічне небо, лишаючи засніжений ліс далеко внизу. Попереду був холодний блиск металу та скла, де готувалася вирішальна битва за майбутнє нашого клану.

Каян : 

Вітер бив у обличчя, розрізаючи нічну прохолоду. Я відчував на своїй спині вагу Міри — вона трималася міцно, її пазурі ледь торкалися мого хутра, але я відчував її напруженість, як натягнуту струну. Дівчина-рись була справжнім вогнем, загорнутим у сріблястий іній.

Ми пролітали над сплячим передмістям, прямуючи до шпиля «Nordic Stone», що протикав небо, наче крижаний спис. Я знав, що Мисливець уже розставив свої сіті. Його магія була мені знайома — вона пахла гниллю та забутими клятвами.

— Каяне! — перекрикуючи свист повітря, вигукнула Міра. — Чому вони прийшли саме зараз? Мій батько роками тримав цей світ у рівновазі!

— Саме тому, — відповів я через ментальний зв'язок, який я зміг встановити лише завдяки тому, що ми зараз були єдиним цілим у польоті. — Рівновага — це те, що Тіні ненавидять найбільше. Вони живляться хаосом. Твій батько, Марк, — це опора. Прибери опору, і весь цей скляний світ завалиться.

Я бачив, як на верхніх поверхах хмарочоса блимнуло світло. Не звичайне електричне, а холодне, пульсуюче сяйво. Бій уже почався.

— Лео... — прошепотіла вона, і я відчув, як її магія лісу спалахнула, передаючи мені імпульс чистої енергії. — Він там один проти них. Каяне, швидше!

Я склав крила, переходячи в круте піке. Ми падали прямо на панорамний дах пентхауса. За секунду до зіткнення я знову розправив крила, гасячи швидкість, і Міра одним граційним стрибком зіскочила з моєї спини, перетворюючись на дівчину ще в повітрі.

Я обернувся на людину слідом за нею. Скляний дах під нашими ногами був вкритий дрібною сіткою тріщин, а всередині кабінету панував хаос.

Міра : 

Я влетіла всередину крізь розбите вікно. Кабінет тата був невпізнанним. Дорогі меблі були розтрощені, а повітря настільки замерзло, що кожний вдих обпікав легені.

У центрі зали я побачила Лео. Він стояв на одному коліні, підтримуючи тата. Марк виглядав блідим, його рука була притиснута до грудей, а навколо них обох вихрилася чорна димка, яка намагалася пробити крижаний купол, що його з останніх сил тримав мій брат.

— Міро... — видихнув Лео, його очі були майже повністю білими від перенапруження магії. — Назад... це пастка...

Навпроти них стояв Мисливець. Він був одягнений у довгий плащ, що здавався витканим із самої темряви. Його обличчя приховувала маска, схожа на череп хижака.

— Яке зворушливе возз'єднання, — проскрипів Мисливець. — Спадкоємиця прийшла врятувати свого короля. Але ти запізнилася, дівчинко. Тінь уже торкнулася серця Снігового Барса.

Я зробила крок вперед, відчуваючи, як під моїми ногами підлога вкривається льодом, але не простим, а з рудими іскрами моєї власної магії.

— Відійди від них, — мій голос вібрував від сили, яку я навіть не знала, що маю. — Ти сказав, що я засліплюю сама себе своїм світлом? Що ж, давай перевіримо, чи зможе твоя темрява витримати полум'я мого лісу.