Розділ 33 Перша гостя

Відкриття не було схоже на відкриття.

Не було стрічки.

Не було черги.

Не було урочистого поста:

«Ми відкрились!»

Була драбина.

Три коробки.

Запах фарби.

І Каель, який уже двадцять хвилин намагався рівно повісити маленьку табличку.

Еліна дивилась.

— Вона крива.

— Ні.

— Каелю

Він відійшов.

Подивився.

Помовчав.

— Так.

Вони залишили криву.

Бо вона виглядала чесно.

На дверях було написано:

МОЖНА ПІЗНІШЕ

Нижче дрібніше:

Але заходь.

Усередині було просто.

Кілька столиків.

Кружки.

Морозиво.

Стіна.

І маленька поличка.

На ній лежали папірці.

З написом:

Якщо хочеш — залиш щось для себе майбутнього.

Вони відкрились о десятій.

О десятій п’ять не прийшов ніхто.

О десятій двадцять теж.

Каель сказав:

— Це нормально.

Еліна кивнула.

— Абсолютно.

О десятій сорок вони вже серйозно обговорювали, хто з них купить перше морозиво для статистики.

І саме тоді дзенькнули двері.

Хтось зайшов.

Жінка.

Старша.

Світлий плащ.

Невелика сумка.

Вона не озиралась.

Наче вже знала куди прийшла.

Підійшла до стійки.

Подивилась на меню.

І сказала:

— У вас є морозиво без поспіху?

Тиша.

Еліна кліпнула.

Каель теж.

Жінка усміхнулась.

— Добре.

Тоді звичайне.

Вона сіла.

Узяла кружку.

Не свою.

Ту саму.

Білу.

Для гостя.

Еліна дивилась.

Жінка спокійно пила чай.

Дивилась у вікно.

Ніби нічого особливого.

Потім покликала.

— Можна дещо спитати?

Еліна підійшла.

Жінка подивилась.

І сказала:

— Ви напис не зафарбували.

Тиша.

Еліна кивнула.

— Не захотіли.

Жінка усміхнулась.

Подивилась на стіну.

І дуже тихо сказала:

— Добре.

Пауза

— Вона б зраділа.

Еліна завмерла.

— Ви…

Жінка подивилась.

Усміхнулась.

— Я її подруга.

Тиша

— Ми колись разом мріяли відкрити щось своє.

Еліна мовчала.

Жінка провела пальцем по кружці.

— А потім життя.

Усміхнулась

— Знаєте як буває.

Тиша.

Потім вона дістала з сумки конверт.

Поклала на стіл.

І сказала:

— Вона залишила це давно.

Сказала віддати, якщо тут колись справді щось відкриють.

Тиша.

Еліна повільно взяла.

Жінка встала.

Каель спитав:

— Ви не залишитеся?

Вона подумала.

Похитала головою.

І сказала:

— Ні.

Подивилась навколо.

— Тут уже сидять ті, кому треба.

Вона пішла.

Двері зачинились.

Тиша.

Еліна стояла з конвертом.

Каель мовчав.

Вона відкрила.

Усередині був лише один аркуш.

І ключ.

На аркуші написано:

Якщо ви це читаєте —

значить, у вас вийшло.

А якщо не вийшло —

але ви спробували —

це теж рахується.

Ключ не від дверей.

Він від маленької шухляди під підвіконням.

Я там залишила дещо.

Не важливе.

Просто не хотіла, щоб залишилось зі мною.

Еліна повільно подивилась на підвіконня.

Там, де стояла кружка для гостя.

І вперше помітила.

Маленьку шухляду.

Якої наче раніше не було.

Усередині щось лежало.

Зовсім маленьке.

І записка.

Лише два слова.

Тепер ваша.