Розділ 30 На стіні вже хтось написав

Ідея мала померти.
По-хорошому.
Так зазвичай буває з дивними мріями.
Люди жартують.
Кажуть: «А було б прикольно».
Потім ідуть працювати.
І більше не згадують.
Але через два тижні Каель написав:
—
«Не сварись.»
Пауза.
—
«Я дещо знайшов.»
—
Еліна вже знала цей тон.
Це був голос людини, яка або принесла кошеня.
Або проблеми.
Іноді одне й те саме.
Вона приїхала.
Будинок стояв трохи осторонь.
Старий.
Не занедбаний.
Просто…
ніби довго нікого не чекав.
Великі вікна.
Світлі стіни.
Маленький двір.
І табличка:
Здається в оренду
Еліна подивилась.
Потім на Каеля.
—
— Ні.
—
Він одразу кивнув.
—
— Я теж так сказав.
—
Тиша.
—
— А потім зайшов.
—
Вона подивилась підозріло.
—
— Це саме так починаються погані рішення.
—
Він відкрив двері.
І сказав:
—
— Тому заходь.
—
Усередині було порожньо.
Майже.
Світло.
Пил.
Кілька старих полиць.
І дивне відчуття.
Не магія.
Просто…
наче тут уже колись сиділи люди.
Еліна пройшла далі.
І раптом зупинилась.
На дальній стіні.
Під старою фарбою.
Ледь видно.
Щось написано.
Вона підійшла.
Провела пальцем.
І прочитала.
Повільно.
Нерівними літерами.
МОЖНА ПІЗНІШЕ
Тиша.
Каель стояв позаду.
Мовчав.
Еліна дивилась.
Потім повернулась.
—
— Це не смішно.
—
Він підняв руки.
—
— Я нічого не писав.
—
Тиша.
Вона знову глянула.
Нижче дрібніше.
Ледь видно.
Ще рядок.
Але приходь.
У грудях щось стало дуже тихим.
Вони мовчали.
Каель підійшов ближче.
Прочитав.
І тихо засміявся.
—
— Це або знак.
—
Подивився навколо.
—
— Або тут жили дуже драматичні люди.
—
Еліна усміхнулась.
Потім раптом побачила.
У куті.
Під стіною.
Маленька металева коробка.
Вона подивилась на Каеля.
Він одразу сказав:
—
— Я її не чіпав.
—
—
— Підозріло.
—
Вона підійшла.
Відкрила.
Усередині.
Ключ.
І записка.
Одна.
Коротка.
—
Для тих, хто вирішить почати не з початку.
—
На звороті.
—
Якщо відкриєте тут щось своє — не фарбуйте напис.
Він потрібен не вам.
—
Тиша.
Еліна стояла.
І раптом зрозуміла.
Це не диво.
Хтось був тут до них.
Хтось теж не встиг.
Хтось теж відклав.
Хтось теж повернувся.
І залишив знак.
Не для обраних.
Для будь-кого.
Вона подивилась на стіну.
І дуже тихо сказала:
—
— А якщо…
—
Каель підняв очі.
Вона усміхнулась.
—
— Якщо не прибирати?
—
Він усміхнувся теж.
—
— А якщо зробити це правилом?
—
Тиша.
Він дістав блокнот.
Написав.
І показав.
Правило №1
Тут не соромно починати пізно.
Еліна дивилась.
Потім взяла ручку.
І нижче написала:
Правило №2
Не робити вигляд, що знаєш усе.
Каель кивнув.
І додав:
Правило №3
Морозиво не вирішує проблем. Але іноді допомагає.
Вона засміялась.
І в цей момент телефон завібрував.
Повідомлення від мами.
Лише одне.
—
«Беріть.»
Пауза.
І друге.
—
«І залиште місце для кружок.»
Еліна усміхнулась.
Подивилась на порожню кімнату.
І вперше подумала не:
«А якщо не вийде?»
А:
«Цікаво, що тут буде.»