Розділ 27 Обіцянка, про яку вона забула

Минув тиждень.
Не сталося нічого великого.
Ніхто не відкрив портал.
Не прийшли листи з минулого.
Не з’явилися нові двері.
Життя поводилось дуже підозріло як життя.
І спочатку це трохи лякало.
А потім стало добре.
Еліна прокидалась.
Пила чай.
Іноді гуляла.
Іноді мовчала.
Іноді говорила з мамою про дурниці.
І одного ранку зрозуміла дивну річ.
Вона більше не чекала.
Не маму.
Не відповіді.
Не моменту, коли нарешті стане добре.
Не тому що все стало добре.
Просто життя перестало стояти в дверях.
Того дня вона вирішила прибрати кімнату.
Погана ідея.
Бо прибирання завжди закінчується археологією.
Шухляди.
Коробки.
Пакети.
І в самому низу старої тумбочки —
папка.
З написом:
ВАЖЛИВЕ
Еліна відкрила.
І одразу зрозуміла, що це дитяча логіка.
Там було все.
Квитанція.
Фантик.
Камінець.
Три наліпки.
І листок.
Складений учетверо.
Вона відкрила.
Кривий дитячий почерк.
Великими літерами.
КОЛИ Я ВИРОСТУ
Нижче список.
Не боятися.
Купити собі дуже гарну кружку.
Продавати морозиво або бути ким захочу.
Не забувати сміятися.
Якщо мама піде — все одно жити.
Обов’язково повернутися.
—
Еліна завмерла.
Пункт п’ятий.
У грудях щось тихо здригнулось.
Не боляче.
Просто…
ніби хтось маленький постукав зсередини.
Вона читала далі.
Під списком був ще напис.
Дуже дрібно.
Якщо читаю це і не виконала —
не страшно.
Можна пізніше.
Еліна сиділа.
Дивилась.
І раптом засміялась.
Бо згадала.
Вона тоді думала, що дорослі — це люди, які все встигають.
А тепер зрозуміла.
Дорослі — це люди, які постійно щось доробляють.
Вона взяла ручку.
Подивилась на список.
І почала ставити позначки.
Не боятися.
Вона подумала.
Потім написала:
В процесі.
Купити собі дуже гарну кружку.
Усміхнулась.
Написала:
Треба виправити.
Продавати морозиво або бути ким захочу.
Поставила:
Поки друге.
Не забувати сміятися.
Довго дивилась.
І поставила галочку.
Якщо мама піде — все одно жити.
Рука завмерла.
Вона дуже повільно поставила галочку.
І сиділа.
Довго.
Потім опустила очі на останній пункт.
Обов’язково повернутися.
Тиша.
Вона дивилась.
І раптом зрозуміла.
Повернутись — не означало назад.
Не означало в дитинство.
Не означало зробити все як було.
Вона вже повернулась.
До себе.
І навіть не помітила коли.
Еліна усміхнулась.
І поставила останню галочку.
Саме в цей момент телефон завібрував.
Повідомлення від Каеля.
—
«Дурне питання.»
Пауза.
Ще повідомлення.
—
«Ти колись хотіла продавати морозиво?»
Еліна завмерла.
І засміялась так голосно, що мама крикнула з кухні:
—
— Якщо ти щось розбила — я вже доросла, не сваритимусь!
Еліна дивилась на телефон.
Подумала.
І написала:
—
«Можливо.»
За хвилину прийшла відповідь.
—
«Тоді в мене є ще дурніша ідея.»
—
У грудях стало тепло.
Еліна подивилась на дитячий список.
І вперше подумала:
можливо…
не всі дитячі мрії треба переростати.