Розділ 7 (продовження) День, коли все змінилось

Вітер рухав високу траву.
Поле дверей мовчало.
Каель сидів навпроти.
Чашка перед ним була повна.
Перед Еліною — теж.
Але вона не торкалась.
У голові залишилось тільки одне.
Так. Я знав тебе.
І ще.
Саме через це вона пішла.
Еліна дивилась прямо.
— Поясни.
Каель мовчав.
Подивився кудись за її плече.
Наче дивився не на поле.
На інший час.
Потім сказав:
— Я довго думав, що якщо колись побачу тебе — скажу правильно.
Усміхнувся без радості.
— Але, здається, правильних слів немає.
Вона мовчала.
Він провів пальцем по чашці.
І почав.
—
У день, коли я дізнався про тебе…
я мав одружитися.
—
Еліна завмерла.
Він продовжив:
— Усе вже було вирішено.
Люди.
Клятви.
Церемонія.
Аурелія стояла поруч.
Тільки…
щось було не так.
Я знав її дуже давно.
І вона ніколи не мовчала так.
Тиша.
Його голос став тихішим.
— Коли все закінчилось…
вона сказала, що хоче поговорити.
Ми вийшли.
І вона поставила мені питання.
Еліна дивилась.
Каель повільно підняв очі.
—
— Вона спитала:
«Якби одного дня тобі довелось вибирати між мною і дверима…
ти б кого вибрав?»
—
Тиша.
Він тихо усміхнувся.
— Я тоді навіть образився.
Сказав, що це дурне питання.
І відповів одразу.
«Тебе».
Еліна мовчала.
Каель дивився вдалечінь.
— Вона кивнула.
І запитала ще одне.
«Навіть якщо через це все закінчиться?»
Я сказав — так.
Пауза.
Його голос змінився.
Став важчим.
—
І тоді вона сказала:
«Тоді пробач».
—
Еліна дивилась.
Не рухалась.
Каель продовжив:
— Я не зрозумів.
Подумав, вона злякалась.
Пішов її шукати через годину.
Не знайшов.
Через день.
Через тиждень.
Нічого.
Тільки лист.
Той самий.
Еліна дивилась.
Потім тихо:
— А коли ти дізнався про мене?
Каель довго мовчав.
Потім подивився прямо.
І сказав:
—
— Через три роки.
—
Тиша.
У неї всередині похололо.
Він продовжив:
— Я випадково побачив фотографію.
Маленька дівчинка.
Темне волосся.
І стрічка.
Її стрічка.
Я подумав…
що це не може бути випадковістю.
Еліна мовчала.
Він тихо видихнув.
—
Я не повірив.
Не тому що не хотів.
А тому що…
вона ніколи не сказала.
—
Тиша.
Вона дивилась.
І раптом спитала:
— Ти подумав, що я твоя донька?
Каель подивився на неї.
І вперше відповів одразу.
—
— Ні.
—
Еліна здивувалась.
Він усміхнувся сумно.
—
Я подумав, що вона когось врятувала.
—
Тиша.
Вона дивилась.
Він продовжив:
— І тільки потім почав розуміти.
Нові імена.
Переїзди.
Тиша навколо вас.
І тоді я зробив те, чого вона боялась найбільше.
Еліна тихо спитала:
— Що?
Він подивився прямо.
І відповів:
—
— Я почав шукати не її.
Я почав шукати тебе.
—
Тиша.
У неї всередині щось стислось.
Вона дивилась.
Потім дуже тихо сказала:
— Чому?
Каель мовчав.
Довго.
І відповів так тихо, що вона ледве почула:
—
— Бо якщо людина, яку ти любив найбільше…
відмовилась від усього…
значить причина мала бути важливішою за неї саму.
І я хотів знати…
ким ти стала.
—
Еліна мовчала.
І раптом зрозуміла.
Він не сказав:
«Я хотів тебе повернути».
Не сказав:
«Я хотів забрати тебе».
Лише…
хотів знати.
Вона вже відкрила рот щось сказати.
І раптом завмерла.
Бо за спиною Каеля стояла жінка.
Тиха.
Нерухома.
У короні.
Аурелія.
І дивилась тільки на нього.