Розділ 6 (продовження) Той, хто відкрив лист

Еліна сиділа нерухомо.
Лист лежав на колінах.
Кімната була тиха.
Надто тиха.
Так буває перед грозою.
Або коли в будинку вже хтось є.
Вона дивилась на останній рядок.
Я не відкривав цей лист. До сьогодні.
Підпис.
Каель.
Рука повільно похолола.
Вона ще раз подивилась на віск.
Розламаний.
Але…
не нею.
Тріщина була стара.
Не від її пальців.
Наче конверт відкрили раніше.
Дуже обережно.
І знову закрили.
Еліна різко встала.
Відчинила двері.
Коридор порожній.
Нікого.
Вона швидко пішла до сходів.
Спустилась.
Кухня.
Нікого.
Кабінет.
Порожньо.
Нарешті знайшла Лорена.
Він стояв у саду.
Під дощем.
Ніби навіть не помічав.
Вона підійшла.
Простягнула лист.
— Це ти?
Він подивився.
І одразу зблід.
Не від страху.
Від упізнавання.
Взяв.
Довго дивився.
І тихо сказав:
— Де ти це знайшла?
Еліна мовчала.
Потім:
— У кімнаті.
Він закрив очі.
Пауза.
— Я його сховав.
Тиша.
Вона дивилась.
— Ти читав?
Він одразу похитав головою.
— Ні.
— Чому?
Він подивився прямо.
І відповів:
— Бо він був не мені.
Тиша.
Еліна дивилась.
Потім тихо сказала:
— Його відкрили.
Лорен завмер.
Взяв лист.
Провів пальцем по паперу.
І дуже тихо спитав:
— Ти читала до кінця?
Вона кивнула.
Він заплющив очі.
І тоді сказав дивну річ:
— Значить, він уже тут.
У грудях стало холодно.
— Що?
Лорен відкрив очі.
Подивився на неї.
І вперше не став нічого приховувати.
—
— Листи Аурелії не змінюються самі.
Їх може змінити тільки той…
для кого вони написані.
—
Тиша.
Еліна дивилась.
Не дихала.
— Ти хочеш сказати…
Він кивнув.
Повільно.
—
— Каель прочитав його.
—
Дощ навколо ніби став тихішим.
Еліна ледве сказала:
— Але він же…
Лорен закінчив за неї:
— Не повинен був знати, де цей будинок.
Тиша.
Аделіна з’явилась на ґанку.
Подивилась на них.
І відразу зрозуміла.
Вона тихо сказала:
— Ні.
Лорен підняв голову.
— Він уже всередині.
Еліна дивилась.
— Що це означає?
Аделіна відповіла раніше:
— Це означає…
він перестав чекати.
Тиша.
Еліна дивилась на лист.
На останній рядок.
І раптом зрозуміла дещо.
Повільно.
Неприємно.
Підняла голову.
І тихо сказала:
— Стривайте.
Усі подивились.
Вона ковтнула.
І сказала:
— Якщо мама написала…
«якщо знайдеш її — не кажи хто ти»…
і він не сказав…
Тоді…
Вона повільно підняла очі.
—
— Він виконав її прохання.
—
Тиша.
Лорен нічого не відповів.
І це було страшніше за будь-які слова.
Еліна відступила.
У голові раптом сплив спогад.
Поле дверей.
Каель дивиться на неї.
І каже:
«Я шукав не тебе.»
Тоді вона не зрозуміла.
Тепер…
можливо…
це означало щось інше.
У цей момент за спиною тихо скрипнули двері будинку.
Усі обернулись.
На порозі нікого.
Тільки лежав ще один конверт.
Новий.
Білий.
Без пилу.
З одним реченням.
—
Тепер вона знає достатньо.
Можна поговорити.
—
І підпис.
К.