Епілог

Минуло кілька тижнів від того ранкового бою. Осінь остаточно запанувала в магічному лісі, пофарбувавши дерева в гарячі золоті та пурпурові барви.

У вітальні будинку знову панувала затишна, рідна атмосфера. На великому дерев’яному столі поруч із чашками запашного липового чаю лежав масивний шкіряний фоліант із золотим тисненням — «Літопис Роду».

Його сторінки більше не були порожніми. Тепер там з'явився новий, детально виведений розділ із малюнками: сріблястий вовк у променях місяця, сяючі фіолетові ліани та чорний котик із величними демонічними крилами за спиною.

Чотирнадцятирічна Ліна сиділа за столом із пером у руці, завершуючи останній візерунок на полях сторінки.

— Не забудь написати, що мій вогонь був найкрутішим, — хитро усміхнулася вона, поглянувши на диван.

Там, згорнувшись калачиком, вмостився Валахар. Він повільно розплющив одне фіолетове око й тихо форкнув у вуса.

«Твій вогонь був непоганим, відьмочко,» — пролунав його оксамитовий голос у її голові. — «Але справжній майстер не хвалиться на папері, а вдосконалюється щодня. Завтра о сьомій ранку — тренування з концентрації на подвір’ї».

— Єсть, пане учитель! — посміхнулася Ліна й приклала долоню до чола, мов справжній воїн.

Біля каміна, випроставши довгі сріблясті лапи, солодко дрімав Астра. Почувши голос дівчини, вовк злегка сіпнув вухом і тихесенько загарчав уві сні, наче погоджуючись із наставником.

У цей момент до кімнати зайшла Еліза. Вона принесла свіжовипечений пиріг із яблуками та корицею, від якого по всьому будинку розійшовся неймовірний аромат.

— Ну що, авторко, книжку дописано? — м'яко запитала старша сестра, ставлячи пиріг у центр столу й обіймаючи Ліну за плечі.

— Другу частину — так, — відповіла Ліна, закриваючи важку обкладинку літопису. — Але попереду ще стільки всього...

Дівчина підійшла до вікна й подивилася на зоряне небо. Десь там, за межами їхнього містечка й за межами людського світу, прокидалися нові таємниці та прадавні сили. Але тепер Ліна не боялася майбутнього. Вона мала свій Фіолетовий Вогонь, свою родину, мудрого демона-вчителя та вірного срібного фамільяра.

Вона знала: що б не трапилося далі, їхній магічний літопис обов'язково матиме продовження.

КІНЕЦЬ