Розділ 5

Перші рожеві смуги світанку лише торкнулися верхівок темного лісу, а повітря навколо будинку вже знову натягнулося, мов струна. Затишок зник — замість нього із хащі потягнуло важким магічним озоном та сухим, гарячим попелом.

Ліна та Астра зійшли з горища на ґанок. Срібний вовк рухався мов тінь, а його хутро переливалося тривожним волошковим світлом.

— Вони тут, Астро, — тихо мовила 14-річна відьма, зупиняючись на дерев’яних сходах.

Із туману, що клубочився на межі подвір’я, повільно вийшли чотири постаті у попелясто-сірих плащах. Але цього разу попереду них ішов чоловік у високому розшитому кафтані та з металевою маскою на обличчі. У його правиці темнів масивний посох, у вершині якого палала захоплена в пастку фіолетова іскра — шматочок прадавнього вогню, який Магістр Темного Порядку колись викрав зі старовинних алтарів.

— Ти смілива, дівчинко, — пролився з-під маски глибокий, тріскучий голос Магістра. — Відбити Гончаків та захистити дім — це гідно спадкоємиці. Але твоє полум’я ще надто молоде. Твоя сестра та її демон далеко, вони б’ються з тінню Безодні й не встигнуть тобі допомогти. Віддай мені свою силу — і ти залишишся неушкодженою.

— Мій учитель навчив мене однієї важливої речі, — Ліна зробила крок уперед, і під її босоніжками на траві спалахнули фіолетові руни. — Демони й відьми мого роду ніколи не віддають те, що належить їм за правом.

— Тоді ми візьмемо це силою! — вигукнув Магістр і вдарив посохом об землю.

Три мисливці за його спиною одночасно скинули руки вверх, і над подвір’ям розгорнулася чорна купольна сітка з гострими шипами. Вона почала стискатися, намагаючись роздавити захисний бар'єр будинку разом із Ліною та її фамільяром.

— Астро, тримай захисну лінію! — скомандувала дівчина.

Срібний вовк видав потужне лісове гарчання. З його пащі вирвалася хвиля бірюзово-срібного сяйва, яка створила міцний купол над ґанком, стримуючи чорну сітку.

У цей час Ліна заплющила очі й опустилася на один лікоть до землі. Вона покликала не лише свій Фіолетовий Вогонь, а й згадала всі уроки Валахара про гармонію та магію Елізи про зцілення землі.

У її жилах сплелися три сили: світло її роду, прадавня лють Фіолетового Полум'я та первісна магія Астри.

— Пробудися! — вигукнула Ліна, різко підводячись і викидаючи обидві долоні догори.

З-під землі прямо під ногами мисливців вирвалися велетенські фіолетово-золоті ліани із чистого вогню! Вони не спалювали силу — вони миттєво поглинали темні чари Порядку, перетворюючи їх на сяючий пил. Вогняні ліани за мить обвили посохи мисливців і з тріском розтрощили їх на шматки.

Чорна сітка в повітрі згасла й розпалася.

Магістр відступив на кілька кроків, хапаючись за свій посох, з якого вирвалася й розвіялася в повітрі вкрадена фіолетова іскра.

— Неможливо... Ти поєднала три джерела магії без ритуалу?! — з жахом у голосі вигукнув він.

— Це і є сила нашого дому! — відповіла Ліна.

Вона разом із Астрою зробила спільний магічний поштовх. Яскрава хвиля Фіолетового Вогню прокотилася по галявині, остаточно відкидаючи Магістра та його залишки Порядку геть у лісову хащу. Тіньові ворота за ними закрилися з гучним кришталевим дзвоном.

Сонце остаточно піднялося над горизонтом, заповнюючи подвір'я теплим золотим світлом.

На поріг, важко дихаючи від виснаження, але з перемогою в очах, опустилася 14-річна відьма. Астра підійшов до неї й поклав свою масивну срібну голову їй на коліна.

Раптом повітря на ґанку тріснуло, і з фіолетового спалаху випірнули дві постаті — Еліза у своєму плащі та Валахар у котячій подобі із білим кінчиком хвоста.Вони поспішали на допомогу, відбивши бій у Місті Тіней.

Еліза застигла, оглядаючи неушкоджений дім і розтрощені артефакти ворога на траві.

Валахар повільно підійшов до Ліни, примруживши свої яскраві фіолетові очі, і подивився спочатку на срібного вовка, а потім на свою ученицю.

«Непогано, відьмочко...» — пролунав його оксамитовий голос у її голові, в якому чулася неприхована гордість. — «Виявляється, ти вже й сама можеш викладати уроки».

Ліна щасливо усміхнулася й обійняла свого срібного вовка та чорного котика. Облога була знята, дім — у безпеці, а вона остаточно довела, що є гідною спадкоємицею Фіолетового Вогню.

Еліза присіла поруч із сестрою на дерев’яній сходинці ґанку й міцно пригорнула її до себе. Захисний магічний купол над будинком лагідно мерехтів, поступово повертаючись до свого звичного, прозоро-золотистого відтінку.

— Ти впоралася, Ліно... Ти захистила наш дім, — тихо мовила Еліза, гладячи дівчину по волоссю. У її голосі відчувалося не лише полегшення, а й глибока повага до юної відьми, яка за одну ніч зробила величезний крок уперед.

Астра підійшов ближче, ввічливо нахиливши свою масивну срібну голову перед Елізою. Дівчина тепло посміхнулася й обережно торкнулася його м'якого хутра, відчуваючи чисту та віддану магію лісового духа.

— А ти, схоже, знайшов собі найкращу господарку, — мовила вона до сріблястого вовка.

Тим часом Валахар, який знову набув своєї котячої подоби, повільно обійшов розтрощені залишки посоха Магістра. Він легенько торкнувся лапою сивого попелу на траві, перевіряючи, чи не залишилося там прихованих проклять.

«Темний Порядок більше сюди не поткнеться,» — мовив демон через ментальний зв'язок, повертаючись до дівчат і застрибуючи на перила ґанку. — «Після такого уроку їхньому Магістру знадобляться роки, щоб відновити викрадені чари. А тобі, відьмочко, час умитися й випити гарячого чаю з м'ятою. Твоє полум’я потребує відновлення».

— Слухаюся, пане учитель, — хитро усміхнулася Ліна, звівшись на ноги й потягнувшись після виснажливої нічної варти.

Вони разом зайшли до будинку. У вітальні знову панувало звичне, рідне тепло. Сонце остаточно залило кімнату яскравим золотавим світлом, відганяючи останні тіні нічної тривоги.

Еліза поставила на стіл чайник із запашним відваром трав, а Астра затишно вмостився на килимі біля палаючого каміна. Валахар згорнувся калачиком на своєму улюбленому дивані, мірно муркочучи та спостерігаючи за всіма своїм єдиним розплющеним фіолетовим оком.