Розділ 4

Ніч розгорталася над будинком важким темно-синім оксамитом. За вікном знявся холодний осінній вітер, який змушував старі липи тривожно шелестіти й битися гілками об шибки.

Ліна сиділа на долівці у вітальні, схрестивши ноги. Перед нею у повітрі повільно оберталася прозора фіолева сфера, створена з її власної магії. Дівчина тренувала концентрацію — навичку, яку Валахар вбивав у її голову щодня протягом останніх років.

Астра лежав поруч, поклавши масивну сріблясту голову на передні лапи. Його волошкові очі уважно стежили за кожним коливанням фіолетового сяйва. Раптом вуха вовка сіпнулися, а хутро на загривку встало дибом. Він видав низьке, застерігальне гарчання.

У той самий момент фіолетова сфера в повітрі здригнулася й вкрилася дрібними тріщинами, мов крихке скло.

— Відчуваєш? — тихо запитала Ліна, опускаючи руки.

Астра підхопився на ноги, вискалюючи ікла в бік магічного люстра, що висіло на стіні. Це люстро Еліза використовувала для зв'язку з Нижнім світом, але зараз його поверхня вкрилася темною, дзеркальною памороззю.

З глибини скла пролунав шепіт — не один голос, а цілий хор тихих, сиплячих голосів, від яких по спині пробіг крижаний мороз.

«Вона залишилася одна... Малеча з полум'ям... Без свого тіньового господаря...»

— Я не одна! — гучно й впевнено мовила Ліна, стаючи поруч зі срібним вовком.

Вона випростала руку вперед, і з її долоні вирвався широкий сніп Фіолетового Вогню, який огорнув люстро. Гаряче полум'я спалило темну паморозь, і шепіт із вереском розвіявся в повітрі. Проте дзеркало встигло показати коротку картинку: похмурий каньйон Міста Тіней, де Еліза та Валахар у розпалі битви стримували величезний прорив потвори з Безодні.

«Вони не зможуть повернутися швидко,» — зрозуміла Ліна, і це усвідомлення важким тягарем лягло на її плечі. — «Розкол у Місті Тіней — це відволікаючий маневр. Магістр Темного Порядку навмисно виманив їх із дому, щоб добратися до мене».

Астра підійшов ближче й м'яко штовхнув дівчину носом у бок, посилаючи через ментальний зв'язок хвилю спокою та рішучості: «Ми впораємося. Твій вогонь сильніший за їхню темряву».

— Ти правий, — Ліна глибоко видихнула й погладила сріблясту шерсть фамільяра. — Якщо вони думають, що 14-річна відьма — це легка здобич, на них чекає дуже великий сюрприз.

Вона підійшла до центральних дверей і поклала обидві долоні на дубове дерево. По порігу й одвірках потекли сяючі фіолетові руни захисту. Ліна замкнула будинок ізсередини й разом із Астрою піднялася на горище, де крізь кругле віконце відкривався огляд на все подвір'я та підступи до лісу.

Попереду була довга ніч варти. І Ліна була готова зустріти перші промені світанку зі зброєю в руках.

На горищі панував напівзатінок, розбавлений лише срібними смугами місячного світла, що пробивалися крізь кругле вікно. Зазвичай тут пахло сушеними чебрецем, полином та старою магічною паперою — Еліза часто сушила тут трави для своїх зіль. Але зараз повітря було густим і напруженим, мов перед грозою.

Ліна влаштувалася біля підвіконня. Вона тримала на колінах прабабусин фоліант, який старша сестра дозволила читати лише після того, як дівчині виповнилося тринадцять. Астра приліг поруч, поклавши лапу на край її спідниці. Його вуха чутливо здригалися від найменшого шелесту за стінами.

— Дивись, Астро, — шепнула Ліна, проводячи пальцем по стародавніх сторінках, де були зображені фіолетові полум'яні візерунки. — Тут написано, що Фіолетовий Вогонь — це не просто руйнівне полум'я. Це магія Трансформації. Вона може перетворювати темні чари на чисту магічну енергію... Якщо не боятися її й тримати серце гарячим, а розум — холодним.

Вовк тихо порикував у відповідь, посилаючи в її думки схвальне тепло.

Раптом місячне світло в вікні згасло.

Небо над подвір’ям накрила щільна туча, але це були не дощові хмари. З боку лісової стежки по землі по повзли густі, чорні туманні пасма. Вони огортали паркан, глушили всі звуки й повільно підбиралися до захисного купола будинку.

Астра миттєво скочив на ноги, видавши низьке, застерігальне гарчання.Його хутро спалахнуло яскравим волошково-срібним сяйвом.

— Прийшли... — Ліна закрила книгу й підхопилася на ноги.

Вона притиснулася до скла й примружилася. У чорному тумані розплющилися десятки дрібних, злісних червоних очей. Це були не просто Тіньові Заздрісники, з якими вона легко розправлялася в дитинстві. Це були Тіньові Гончаки — швидкі, підступні істоти Нижнього Світу, яких мисливці з Темного Порядку використовували для штурму захисних бар'єрів.

Перша зграя гончаків із глухим риком кинулася на магічний купол. Бар'єр Елізи відбивав їхні удари золотими спалахами, але від навалу десяти потвор на прозорій сфері з'явилися перші мікроскопічні тріщини.

— Вони намагаються пробити захист кількістю! — вигукнула Ліна.

Вона не могла просто сидіти й чекати, поки руни виснажаться. Дівчина випростала обидві руки вперед і приклала долоні прямо до скла круглого вікна.

— Астро, дай мені свій зв'язок! — скомандувала вона.

Срібний вовк поклав передні лапи на підвіконня поруч із дівчиною й загарчав, випускаючи хвилю первісної лісової сили. Його срібна магія сплелася з Фіолетовим Вогнем Ліни, утворюючи потужний прохолодно-гарячий вихор.

Ліна заплющила очі й випустила свій вогонь прямо крізь захисний купол!

Пурпуровий спалах розітнув нічну темряву. Хвиля Фіолетового Вогню прокотилася по подвір’ю, мов сяючий цунамі. Вона не зачепила ані дерева, ані квіти Елізи, але щойно торкнулася Тіньових Гончаків — потвори заверещали. Їхня темна магія спалахувала й розпадалася на тисячі дрібних, кольорових іскорок, які піднімалися в небо й зникали безвісти.

За кілька секунд від зловісної зграї та чорного туману не залишилося й сліду. Подвір'я знову вкрилося спокійним місячним сяйвом.

Ліна опустила руки й важко видохнула. Чоло вкрилося дрібними крапельками поту, але на губах сяяла переможна усмішка.