Розділ 2

Уроків під суворим наглядом «пана учителя» ставало дедалі більше. Валахар виявився вимогливим наставником: він змушував Ліну по п’ятнадцять хвилин поспіль тримати фіолетову іскру на кінчику пальця, не кліпаючи й не відволікаючись на метеликів за вікном.

— Головне — це стійкість, малеча, — повторював демон у її голові, коли вони залишалися самі на задньому подвір’ї будинку. — Вогонь слухається лише того, чий розум чистий, як джерельна вода.

Того сонячного дня Еліза пішла на закупи до міського ринку, тож подвір’я опинилося в повному розпорядженні юної відьми та її чорного супутника.

Ліна сиділа на зеленій траві, спершись спиною до старої яблуні. Навколо неї кружляли сухі листочки. Дівчинка заплющила очі й глибоко дихала, намагаючись викликати те саме знайоме тепло в грудях. Фіолетовий вогник слухняно спалахнув на її долоні, але цього разу він не тріщав і не димів — він м'яко переливався, мов шовкова стрічка.

— Молодець, — схвально мовив Валахар, який сидів на паркані, контролюючи периметр. — А тепер спробуй надати йому форми. Форма визначає дію.

Ліна уявила дрібний фіолетовий щит, схожий на прозору квітку. Вогник на долоні слухняно витягнувся, створюючи легкий сяючий купол розміром із невелике яблуко.

Але спокій тривав недовго.

З боку сусіднього пустиря потягнуло сирістю й огидним запахом гнилого листя. Шерсть на спині Валахара миттєво встала дибом. Він скочив із паркану, приземлившись прямо перед Ліною.

«Увага, відьмочко. До нас гості» — пролунав його тривожний голос.

З кущів малини винирнули дві дрібні, але капосні істоти — Тіньові Заздрісники. Вони були схожі на волохатих їжаків із довгою пащею та палаючими жовтими очима. Ці дрібні духи живилися чужими страхами й завжди шукали, що б зламати чи підпалити.

Побачивши 8-річну дівчинку, Заздрісники оскалилися й засичали, готуючись стрибнути на неї.

— Валахаре, я сама! — раптом мовила Ліна. У її очах не було й краплі страху — лише завзяття.

Вона випростала руку вперед. Замість того, щоб просто випустити вогонь, Ліна згадала настанову демона про форму. Вона різко стиснула кулак, і її фіолетовий купол розпався на три сяючі кільця.

— Назад, кудлаті! — вигукнула Ліна й змахнула долонею.

Фіолетові кільця з свистом полетіли в повітрі, влучно обхопивши обох Заздрісників. Магія Фіолетового Вогню не спалила духів, а міцно зв'язала їх, мов магічні кайдани. Істоти заверещали від несподіванки й безпорадно заповзали по траві, не зможучи поворухнутися.

Валахар здивовано вигнув брову. Він очікував хаотичного вибуху, а малеча виконала точне й безкровне закляття зв'язування.

— Хто тут тепер городину псуватиме? — хитро посміхнулася Ліна, підходячи до зв'язаних духів і сварично тицяючи в них пальчиком.

— Непогано, відьмочко... Дуже непогано, — низьким голосом мовив Валахар, потираючись мордочкою об її ногу. Він клацнув кігтем — і тіньові кайдани разом із Заздрісниками просто розпалися на нешкідливі кольорові іскри, які зникли у повітрі. — Ти починаєш відчувати сутність своєї сили.

— Це тому, що в мене найкращий у світі вчитель-демон !  — радісно вигукнула Ліна й, не давши демону оговтатися, міцно обійняла його за пухнасту шию.

Валахар незадоволено форкнув, намагаючись зберегти суворий вигляд, але його зрадницьке котяче тіло знову тихесенько замурчало. Уроки тривали, і 8-річна Ліна робила свої перші впевнені кроки до того, щоб стати справжньою вартівницею рідного дому.