Пролог

Осінній вечір огортав будинок теплою, золотавою темрявою. За вікном легенько шелестіли липи, а у вітальні панувала затишна тиша.

Вісім 'ятирічна Ліна сиділа на килимі, обкладена з усіх боків кольоровими олівцями та альбомами. Вона зосереджено висолопила кінчик язика, вимальовуючи на папері величезного чорного кота з кумедними вусами та обов’язковим білим кінчиком хвоста.

— Пухнастику, не крутися, я тебе малюю! — мовила Ліна, поглядаючи на диван.

Там, згорнувшись калачиком, вмостився чорний котик. Він повільно розплющив один фіолетовий очок, тихо форкнув і знову заплющив очі. Еліза пішла до сусідньої магічної лавки по нові свічки та сушену м’яту, тому в будинку вони залишилися удвох.

Раптом гніт єдиної палаючої свічки на столі тріснув і згас.

У повітрі миттєво потягнуло крижаним холодом. Липи за вікном затихли, а кутки кімнати почали набрякати неприродною, важкою темрявою. Ліна завмерла з олівцем у руці. Вона відчула, як по спині пробігся дрібний морозець.

З липкого тіньового туману біля вікна випірнула химерна потвора. Це був дрібний Тіньовий Перевертень — сірий дух із загребущими пазурами та гострими, мов голки, зубами. Істота відчула дрібку незрілої магії, яка дрімала в Ліні, й поволі поповзла до дівчинки, видаючи огидне шипіння.

— Ой... — Ліна притиснула альбом до грудей, відступаючи на декількох кроків до ліжка. — Пухнастику... дивись...

Перевертень оскалився й зробив різкий стрибок прямо до неї!

У ту ж секунду простір кімнати з гучним тріском розпався.

Чорний кіт вискочив із дивана, але до підлоги він так і не торкнувся. На очах у здивованої Ліни повітря навколо Пухнастика спалахнуло яскравими фіолетовими блискавками. Його маленьке котяче тіло миттєво витягнулося, шерсть зникла у вогняному вихорі, а за плечима розправилися величезні, величні крила з чистої темряви.

У кімнаті постав високий, статний владник тіней. Його фіолетові очі палали родинним пекельним вогнем, а на голові витончено вигиналися гострі роги.

Валахар змахнув пазуристою долонею — і фіолетовий клинок із темної магії за частку секунди розітнув Перевертня навпіл. Потвора заверещала й миттєво розпалася на нешкідливий сірий попіл, який осів на паркет.

У вітальні запанувала дзвінка, урочиста тиша.

Валахар повільно опустив руку й важко зітхнув. «Ну ось і все,» — промайнула в його голові похмура думка. — «Зараз це маля заверещить на все місто, злякається моїх рогів і розплачеться від жаху. А потім доведеться довго пояснювати Елізі, чому її сестра б'ється в істериці».

Він уже підняв руку, щоб скласти крила й швидко повернутися в котячу подобу, як раптом Ліна випустила з рук альбом, сплеснула в долоні й захоплено вигукнула:

— Я так і знала! Ти не просто кіт! Ти — справжній магічний кіт - демон!

Валахар застиг із піднятою лапою. Його фіолетові очі округлилися від цілковитого шоку.

Дівчинка сміливо підбігла до велетня, зовсім не боячись його темної аури, й пальчиком обережно тицьнула в край його чорного крилатого плаща.

— Це найкрутіше, що я бачила у своєму житті! — випалила Ліна з сяючими очима. — А навчиш мене так робити?! Щоб одним помахом — і бам, тільки попіл!

Валахар повільно заплющив очі й сховав обличчя в долоні. Змагатися з тіньовими монстрами Безодні було значно простіше, ніж із цією безстрашною дитиною.

— Ти взагалі знаєш, що таке страх, відьмочко? — оксамитовим, низьким голосом запитав він, але в куточках його вуст з'явилася ледь помітна посмішка.

— Страх — це коли Еліза каже їсти манну кашу без варення, — авторитетно заявила Ліна. — А ти — супер-захисник!

У цей момент на ґанку пролунали кроки Елізи, яка поверталася додому.

Валахар миттєво згорнув крила, і за мить на килим знову м'яко приземлився чорний котик. Він подивився на Ліну й приклав лапку до рота:

«Це наш секрет, малеча. Ні слова Елізі» — пролунав у її голові його суворий голос.

Ліна весело хитнула головою й хитро усміхнулася. Саме з цієї ночі 8 - річна Ліна дізналася таємницю Пухнастика, і саме так розпочався її перший, секретний крок до опанування Фіолетового Вогню.